Сила слова - в ділі
Андрій СКОП
|
Світлинa з архіву "Поступу"
|
“Не словом, а ділом” – саме таке гасло обрав собі Віктор Ющенко на цю передвиборну кампанію. І, либонь, не підозрюючи, але чи не найкраще охарактеризував цим професійний і життєвий шлях Любомира Буняка. Сказати, що Ющенко і Буняк між собою знайомі, – нічого не сказати. Зрештою, це два різні політики, але як один, так і другий вони зробили для зміцнення економічної та психологічної незалежності України набагато більше, ніж сотні тих, хто годинами може розповідати про незворотність обраного шляху чи якою страшною є експансія Сходу, Заходу, Півдня і Півночі.
Але Буняк не сумнівався у правильності й щирості людей, які на словах борються за багату і єдину Україну. При цьому він постійно намагався уникати телекамер й доволі часто відмовляв журналістам в інтерв’ю. І лише тепер більшість із них зрозуміли, чому. Та тому, що саме він, Любомир Буняк, керівник найбільшої і найважливішої будови за час незалежної України під час урочистого завершення будівництва нафтопроводу “Одеса-Броди” змусив – після царя-президента Росії Віктора Черномирдіна – визнати: “Теперь Украина для России утрачена навсегда”. Це заява не якогось другорядного політика зі США чи навіть Європи, а особи, яка дуже добре знає, хто з-поміж цих двох держав є старшим братом, людини, яка знає вагу слова й діла.
Чому Буняк невідомий загалу? Та тому, що свою політичну діяльність він вбачав у конкретних діях і, можливо, дещо захопився, щиро повіривши в ідею економічного відокремлення України від Росії. Тому – наперекір усім – збудував нафтопровід, який транспортуватиме не російську, а каспійську нафту до Європи. Чи може хтось із діючих пустословів, які закликають сьогодні до діла, похвалитися чимось подібним, хоча б на якусь частину рівним зробленому Любомиром Буняком?!
Але знаходяться і такі, які заявляють, що він будував нафтопровід не за свої особисті гроші. Так, за гроші, які заробляло ДАТ “Дружба” за транспортування нафти. Але що зробили з такими ж коштами інші нафтогазові компанії України?! Нічого. Бо вони, виявляється, працювали собі у збиток. І не просто не можуть похвалитися чимось подібним, а й часто керівники цих компаній переховуються від закону. Саме вони робили все для того, щоби припинити будівництво нафтопроводу “Одеса-Броди”, переконуючи керівництво держави у тому, як краще приборкати “западенця” Буняка. Мовляв, для чого будувати нікому не потрібну трубу і як потім подивимося в очі старшому братові зі сходу? А Буняк дійсно, як справжній виходець із Галичини, будував її для України та народу, часто ризикуючи не тільки високою посадою. А ми не знали, можливо, й не хотіли знати, що є такий собі львів’янин – Любомир Буняк, який точно знає, хто розкидає каміння – і кому його доводиться збирати.
Його впертість і усвідомлення власних можливостей допоможе не на словах дати львів’янам воду, відремонтувати дороги й навести лад на вулицях, а не просто пофарбувати фасади й назвати це європейським містом. Хоча незрозуміло, чому через це на голови львів’янам падає штукатурка.
Можливо, так у Європі заведено?!
Не словом, а ділом. Це не просто гасло для Буняка, – це радше сенс його життя. І сенс життя тих людей, які йому вірять і допомагають. Але найголовніше – Буняк сприймає будь-яку допомогу від людей, які не бояться і до кінця відстоюють власні переконання та принципи. Можливо, саме це є найголовнішим для нас із вами, коли ми обираємо людину, якій довіряємо відстоювати інтереси громади міста, держави, але найголовніше – свободи слова.
P. S. Якщо ж ви хочете побачити “Саме того” Любомира Буняка, дивіться 19 лютого на УТ-1 програму “Саме той”
|
|
