"Тартак" пиляє танці
ФЕСТИВАЛЬ
|
Світлина Віталія ГРАБАРА
|
Інколи рокові групи все ж таки випускають на люди. Але це так, для експерименту, як сказав Сашко Положинський – лідер групи “Тартак”, яка виступала минулого тижня у львівському клубі-кафе “Лялька” на фестивалі “Слухай українське!”.
Загалом же молоді групи практично не мають надії на те, щоби бути поміченими владою, адже у неї свої смаки, які не міняються упродовж багатьох років. А це означає, що упродовж усіх цих років музичну культуру України на міжнародних форумах представляють по суті одні й ті ж виконавці.
Про проблеми молодих ще не визнаних виконавців “Тартак” не лише говорить, але й співає. У пісні “100% плагіату”. Що аби здійснилася їхня американська мрія “потрібно зовсім небагато”. А саме: щоб цю пісню “прокрутили по радіо”. Однак цьому на перешкоді стоять певні кон’юнктурні моменти. А те, що перевагу потрібно надавати музиці саме україномовній, київські волиняки доводять за допомогою двох просто таки вбивчих аргументів, про які співають уже в пісні “Купуй українське”. А власне, що “гривня краща рубля”, а “Лавра вища Кремля”. Як бачимо, текстам “Тартака” ой як далеко до тієї філологічності, притаманної текстам харківських “конголезців”, та й не є вони, попри обіцянки, “філософськими” та “глибини неймовірної” (напевне, саме цим можна пояснити відсутність інтересу до третього “круглого столу” з боку запрошеного редактора часопису “Четвер” Юрка Іздрика). Однак у “Тартака” це великою мірою компенсується за допомогою майстерності виконання та енергетичністю музики, що, зрештою, і довів їхній концерт у “Ляльці”.
Що ж до концерту, то він удався. Більше того, Сашко Положинський навіть сказав, що то був один із найкращих виступів “Тартака”. Хоча спочатку виходило не все так добре, бо Сашко змушений був силоміць витягувати публіку танцювати, а після закінчення третьої пісні взагалі сказав: “Я заздрю тим, хто там”, маючи на увазі натовп, який зібрався на площі Данила Галицького. Зазначимо, що Сашко не забував про “тих, хто там” і частенько вибігав надвір.
Цікаво, що “круглий стіл” міг відбутися доволі романтично, при свічках. І це не були захцянки організаторів. Просто з незрозумілих причин раптово зникло світло, якраз за півгодини до початку дискусії. Втім, “круглий стіл” при свічках – це було б цікаво. Невідомо тільки, як би “Тартак” творив свою енергетику без електричного струму.
Хоча виставлені на час “круглого столу” пляшки з Pepsi та 7up можна було би й відкоркувати або принаймні покласти поруч відкривачки. Адже, на відміну від Миколи Рогуцького, не всі вміють відкорковувати одну пляшку за допомогою іншої. І Тарас Стецьків теж не вміє. Що називається – зекономили.
Втім, за великим рахунком, гріх було б у чомусь дорікати “Ляльці”, яка взяла на свої тендітні плечі тягар по суті титанічної місії. Та й узагалі, що це за абсурд, що найбільше долею україномовної музики в Україні повинна перейматися маленька “Лялька” з провінційного міста Львова? А чи Львів вже не провінція, а “Лялька”...
КОМЕНТАР
Сашко Положинський, група “Тартак”:
Держава має всі інструменти, щоб купити тих людей, які хочуть щось творити. Не хочеш – ми тобі не тільки не заплатимо гроші, ми й ще зробимо все, щоб ти сам не міг ті гроші заробити.
Ми не прагнемо стати офіційною групою, нам не потрібні звання народних артистів, нас цікавлять наші слухачі. Але все ж таки більшість грошей ми заробляємо, беручи участь в більш-менш офіційних заходах.
Є кілька проблем, вирішення яких допомогло би музичним проектам переходити на комерційну основу.
В цьому аспекті хотілося б відзначити фестиваль “Слухай українське”, адже це перший широкомасштабний фестиваль клубної музичної культури.
Тарас Стецьків, народний депутат України:
Я думаю, що культуру, яка подобається нашому Президентові, радше треба називати придворною. Мені здається, є кілька причин, чому так є. Перша – матеріальний аспект, бо в суспільстві, в якому відсутній серйозний капітал, який інвестується в культуру, в музику, де фактично існує дивний поділ музикантів на тих, кого пускають на офіційні концерти і платять їм за це, і тих, кого не пускають, кого записують, і кого – ні. Проблема ще й у тому, що Україна на сьогодні є державою, де дві третини населення слухає російську музику. І не тільки тому, що хоче, а й тому, що є колосальне засилля продукції, часто низькопробної, але підтримуваної потужнішим шоу-бізнесом. На мою думку, абсурдно давати гроші з бюджету на розвиток комерційних музичних груп. Єдине, що бюджет мав би робити – це підтримувати дитячу творчість, академічне мистецтво, фундаментальні проекти в культурі, і все.
Микола Рогуцький, президент корпорації “Артор”:
Хотів би зазначити, що меценатство і спонсорство – різні речі. Спонсорство передбачає певний зиск. А який може бути зиск із дитячої творчості? Звичайно, такий фестиваль я підтримую як меценат. Натомість я не визнаю поділу на офіційну й неофіційну культуру: є культура українська, офіційна музика в нас тільки одна – Гімн України. Але є офіційні прийоми, представницькі заходи, і чомусь все воно йде по накатаній схемі – українські народні пісні й танці, що само по собі непогано, проте можна додати ще й рокові групи з якісною продукцією.
|
|
