Як побачиш наркомана...
РАДА ЄВРОПИ
Денис МІНЧУК
Невдачею закінчилася ініціатива Ради Європи прийняти спільну стратегію щодо обмеження вживання наркотиків на континенті. Пропонований Радою як приклад позитивний досвід Голландії та Швейцарії не знайшов прихильності серед більшості парламентаріїв із 43 країн-членів.
Вивченням питання щодо вироблення загальноєвропейської “наркотичної політики” займався комітет Ради Європи із соціальних питань та питань охорони здоров’я. Якщо б цю загальноєвропейську стратегію було ухвалено, то країни-члени мусили б у своїх національних програмах щодо боротьби з наркоманією послуговуватися вказівками з боку Європейського спостережного відомства з питань наркотиків і наркотичної залежності та з боку Групи Помпіду Європейської Ради, яка також займається тими питаннями.
Розробляючи загальноєвропейську стратегію у політиці щодо наркотиків, комітет РЄ все ж таки брав за основу той принцип, що зменшення вживання наркотиків не можна досягнути репресивними методами. Тому в основу спільної стратегії щодо обмеження вживання наркотиків на континенті комітет із соціальних питань та питань охорони здоров’я спробував покласти досвід голландців та швейцарців, які досягли істотних успіхів у цій сфері. Особливо сподобався комітету досвід Швейцарії, яка починаючи з 1994 року не тільки стабілізувала, але й зменшила кількість смертей, спричинених наркотиками.
Проте, як сказав швейцарський парламентарій у Раді Європи Рут-Габі Вермот-Мангольд, нинішня програма щодо наркотиків його країні дорого коштувала. Спочатку у великих містах боротьбу із наркотичною залежністю проводили суто репресивними методами, однак це ні до чого не призводило.
Тоді уряд країни вирішив провести обговорення разом із медичними працівниками, представниками поліції та працівниками соціальної сфери для того, аби спільно знайти вихід із цієї непростої ситуації. Такий вихід, як бачимо, було знайдено. Розроблений швейцарцями метод ґрунтується на чотирьох принципах: превентивні заходи, обмеження шкоди, терапія і, все ж таки, репресія.
Однак досвід швейцарців та голландців, запропонований комітетом Ради Європи як приклад, сподобався далеко не всім європейцям. Його противники стверджували, що не менших успіхів щодо зменшення вживання наркотиків можна досягнути і за допомогою тільки репресивних заходів . Як приклад проведення жорсткої лінії тут виступали Великобританія та Швеція. Шведський парламентарій Гольгер Густафссон, критикуючи пропозицію комітету Ради Європи із соціальних питань та питань охорони здоров’я, сказав, що запропонована ним стратегія побудована лише на принципі, що репресивними методами не можна досягти зменшення вживання наркотиків, але при цьому жодним чином не було враховано статистичних даних. Так, він сказав, що у Швеції глибоко укоріненим є переконання, що наркотики не можуть бути чимось звичним для суспільства. І власне завдяки тому у Швеції, за його словами, нині один із найнижчих рівнів споживання наркотиків.
Виступ Густафссона, а також промови інших прихильників репресивних методів були схвально сприйняті багатьма учасниками Парламентської Асамблеї Ради Європи у Страсбурзі. І на хвилі цього емоційного піднесення прихильники репресій спробували було підкинути свій план, розроблений британським парламентарієм, лейбористом Полем Флінном. Однак під час обговорення в комітетах цей план зазнав стількох змін і доповнень, що проти нього голосували не тільки противники репресивних методів, але й деякі їхні опоненти. Що більше, проти нього був сам Флінн, який заявив, що це вже не його план. У результаті навіть ця альтернативна пропозиція не отримала більшості голосів серед парламентаріїв. А це означає, що питання щодо вироблення загальноєвропейської антинаркотичної стратегії найближчим часом не розглядатимуть. До того ж виникають сумніви в тому, що його розглядатимуть взагалі.
|
|
