Бізнес-чистки по-білоруськи
АРЕШТИ
Наталія СТЕЛЬМАЩУК
Президент Білорусії Олександр Лукашенко заявив про посилення боротьби з корупцією та зловживаннями. Сумнівно, чи принесе це якусь відчутну користь економіці країни, яка й без того стримується повальним державним контролем. Радше навпаки – страх виявитися наступним у черзі заарештованих загрожує ще більшим економічним застоєм.
У Білорусі нещодавно було заарештовано директора Мінського тракторного заводу Михайла Леонова, керівника заводу холодильників Леоніда Калугіна, начальника Білоруської залізниці Віктора Рахманька та ще багатьох управлінців дрібнішого масштабу. А недавні слова президента Лукашенко про те, що “у черзі на арешти – ще осіб п’ятнадцять”, ще дужче налякали промислову еліту країни.
“Є страх. Директорат насторожений, нервується. Люди чекають, що перевіряючі прийдуть і на їхнє підприємство”, – каже голова ради Міжнародного клубу директорів Євген Довгель в інтерв’ю “Рейтер”. “Це сковує вже достатньо жорстко регламентоване підприємництво керівників і вплине на економіку. Директори починають дмухати на воду”, – зазначає керівник громадського об’єднання, яке було створене для налагодження діалогу між промисловцями та владою.
У Білорусі менеджери високого рівня й урядові “апаратники” уникають розмов телефоном або навіть віч-на-віч у кабінетах. Чиновники під час розмов пишуть на папірці ключове слово, потім кладуть у кишеню або жестом показують на собі вуса, даючи зрозуміти, що йдеться про Лукашенка.
“Генерали” нереформованої білоруської промисловості, яку підгодовують державні вливання, платять за це економічною несвободою. Їхній заробіток не залежить від ефективності підприємства.
Керівники найбільших експортних виробництв країни, що оперують багатомільйонними контрактами, отримують не більше ніж 500 доларів на місяць. Але жоден із них не застрахований від арешту.
Офіційний Мінськ говорить, що продовжує боротьбу з економічною злочинністю, зловживаннями “червоних директорів”. Під цим популярним гаслом і прийшов до влади Лукашенко в 1994 році. Натомість опозиція звинувачує Лукашенка в переслідуванні нелояльних промислових керівників, у намірі залякати їх і зламати можливий політичний опір. Хоча, на думку Довгеля, білоруські промисловці – “аж ніяк не клас революціонерів”.
Здебільшого ув’язненим промисловцям силові структури інкримінують завдавання збитків державі в особливо великих розмірах при підписанні тих чи інших контрактів. Але в Білорусії, в умовах постійного фінансового дефіциту і бартеру, який займає близько третини всіх зовнішньоторговельних операцій, та цінового контролю, оцінити обґрунтованість тієї чи іншої угоди проблематично, вважають незалежні експерти.
Прихід ревізійної комісії на підприємство спричиняє паніку в державних управлінців. На Мінському тракторному заводі перевірки змінювали одна одну протягом двох років з дуже маленькими перервами. Леонова заарештували за підсумками перевірки, у якій сім місяців брали участь ревізори мінфіну, комітету держконтролю, міліції, прокуратури і навіть комітету держбезпеки. Такі заходи закінчуються для промисловців якщо не арештом, то, як мінімум, втратою здоров’ям.
Білорусі все важче конкурувати не тільки на зовнішніх ринках, але навіть на власному, який не має кордонів з Росією. Мешканці держави надають перевагу українським, російським і польським продуктам, японській або європейській побутовій техніці, а не дорожчим і менш якісним вітчизняним аналогам.
“Біда – не в зловживаннях директорів, а в нашій промисловій ідеології. Податкова система підриває життєздатність підприємств, зобов’язання тягти на собі соціальну сферу впливає на вартість продукції. Дорого обходиться підприємству і виплата зарплат за рахунок банківських кредитів”, – говорить Довгель.
У Білорусі підприємства зобов’язані вчасно виплачувати заробітну плату, незалежно від економічної діяльності, беручи банківські кредити під 70-80% річних. 2001-го, за даними Нацбанку, вони взяли в кредит 560 мільярдів білоруських рублів на виплату платні, яка в середньому в бюджетній сфері тільки завдяки вольовому рішенню Лукашенко зросла за рік удвічі – до 100 доларів із 50. Високі соціальні гарантії, що забезпечують популярність Лукашенкові в провінції, обертаються збитками для підприємств, які втрачають ринки навіть у сусідній Росії.
За повідомленнями уряду, приріст промислового виробництва у Білорусі склав у 2001 році 5,4% до попереднього року, коли приріст був 7,8%. Але експерти Міжнародного валютного фонду та місцеві аналітики сумніваються в достовірності білоруської статистики, зауважуючи ослаблення фінансових потужностей промисловості.
“Потяг до жорстких силових рішень свідчить про те, що в економіці не все так благополучно, як про це говорить офіційна статистика. Підприємства не мають грошей. Ми втрачаємо ринки. Будуть шукати винних”, – говорить Довгель. Так що чергові арешти вже не за горами...
|
|
