Дві родини оплакують синів
Старосамбірський суд розглядає справу про вбивство 17-річного Віктора Фірича
КРИМІНАЛ
Зоряна ІЛЕНКО
|
Мати загиблого Віктора із дочками. Світлина Віталія ГРАБАРА
|
Замордована горем матір – убито її сина. Лихо позбавляє красномовства. Але ця жінка не здатна мовчати. Вона шукає справедливості в Старосамбірському суді. Її Вікторові було лише сімнадцять, коли смерть забрала його в “той” світ. Пані Катерина згадує про нього з особливою теплотою, адже він був її останньою, одинадцятою дитиною.
Вона народила Віктора у 48 років, і пологи були дуже важкими. – Тоді він саме готувався до армії. – Розповідає Катерина Фірич. – Скерували його у прикордонні війська. Якось трохи хвилювався і не хотів іти. Але я йому наказувала, що його п’ятеро братів відслужили – і нічого. Тож і він відслужить... Того вечора не знаходив собі місця в хаті, все ходив і ходив... Ніби відчував, що це його останні години.
Нещодавно приміщення Старосамбірського суду було переповнене людьми. Родичі Віктора Фірича та односельчани приїхали на розгляд справи. Усі незвично мовчали. Як потім з’ясувалося, в одному коридорі зібралися і родичі того, хто обірвав життя Віктора, – Михайла Карука. Люди, тупцюючи на місці, не висловлювали образ. Вони просто мовчали й чекали. Чекали, що врешті розпочнеться суд, і той, хто забрав чуже життя, отримає заслуженепокарання. Але, як справедливо зауважила пані Катерина, Бог його покарає найдужче.
Нещастя сталося в ніч із 28 на 29 серпня, коли в селі Грозьово святкували празник. Опісля денних віншувань, як прийнято в цій місцевості, у клубі були танці. На них Катерина свого сина просто вигнала – аби розвіявся і не думав про ту армію. Віктор трохи вагався, а потім усе ж пішов. Як згадує його небіж, Степан Савчак, усі танцювали, коли раптом хтось зчинив лемент, що біля клубу б’ються. Степан вибіг із приміщення, а перед входом побачив щось страшне: Віктор лежав на землі, товариші взялися піднімати його, з грудей хлопця лилася кров. Хтось крикнув, що це “той” встромив ножа. Степан кинувся навздогін, але його зупинив гострий біль: “той” завдав два ножові удари. Як не дивно, у кримінальній справі розглядався факт нанесення ножових поранень Вікторові, а про Степана якось було забуто...
Віктора намагалися доставити в лікарню села Мшанець Старосамбірського району, але не встигли – він помер дорогою.
Як згадує сестра Віктора Наталка, про те, що її брат помер, вона дізналася вже далеко за північ. Мати плакала і картала себе, що відпустила хлопця на танці...
Судове засідання було заплановано на вівторок, вчасно воно не розпочалося. Перед одинадцятою конвой привів Михайла. Здавалося, він не відчував за собою жодної вини. Родичі загиблого мовчки, поглядом провели того, хто завдав їм стільки болю. Жодних емоцій... Хіба Михайло. Він почувався більш ніж самовпевнено.
Як розповіла його тітка Надія, хлопця ніколи не притягували до кримінальної відповідальності. Понад те, він “був дуже доброю дитиною. Всім допомагав. Лихого слова не казав. А тут таке...”.
Пані Надія переконана, що Михайло, будучи “кволим хлопчиком”, у якого вибито два суглоби плечей, міг “лише захищатися”, але аж ніяк не нападати. “Він був з колегою на природі, мали якісь продукти і маленького ножичка. Вони під’їхали до клубу. А тут на них напали, Михайло захищався... Він так усього боїться. А тут кремезні хлопці чогось від нього хочуть...”
Колеги Михайла підтвердили, що він справді мав травму плечей. Грав у футбол і пошкодив суглоби. Тому, на їх думку, не міг ударити когось ножем. Окрім цього, колеги розповіли, що в тому селі “чужих не люблять. Одразу нападають...”
Адвокат підсудного відмовилася давати будь-які коментарі для газети. Вона вважає, що допоки судове слідство не буде завершено, у цьому нема жодної потреби.
Державне обвинувачення наполягає при визначенні міри покарання для Михайла використати статтю 115, ч.1 Кримінального кодексу України (умисне вбивство, яке карається позбавленням волі від семи до п’ятнадцяти років). Як стверджує один із братів Віктора – Роман, деякі зацікавлені особи підходили до родини і просили, аби родичі змирилися з тим, що Віктора вже нема і його не повернути. А Михайлові, мовляв, усе життя буде “перекалічено”. І взагалі, як можна говорити, що Михайло винен у смерті Віктора, коли “не міг завдати ножових поранень, бо в нього “випадають” суглоби”.
Наразі невідомо, яке рішення прийме суд. Знаємо одне: у двох селах, розташованих недалечко одне від одного, живуть родини з ненавистю й жалем у серцях.
|
|
