ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
Наша влада наступає
Чиновник добре знає, що кожен політик може його швидко поміняти на іншого чиновника. Чиновникові важче, ніж політикові. Бо хоч і політика можна також поміняти на іншого, але межі політики – необмежені, і політик завше знайде собі добре місце. Тим часом кількість чиновницьких посад є значно меншою.
Чиновник зовсім не повинен бути мудрим. Мудрий чин швидко розпізнає дурні закони і кретинські рішення. Це його нервує. Не може спати ночами. Врешті потрапляє або на Кульпарків, або в кардіольогію, або... перестає мислити і працює.
Чи чиновник може бути мудрим? Може! Але навіщо? Він мусить дотримуватися законів і слухати керівництва. Кожному відомо, що не варто хвицатися з конем. Таким конем для чиновника був завше начальник. Котрий має над собою безпосереднього начальника, який має над собою безпосереднього начальника, який...
Дурість спускається згори і перетворюється на маразм.
Жду одвіта, як соловей літа
Але я сі тащу! Сам пан бургомістр Василько післав ми листівку! Як ту не тішитися? На тотій листівці бачимо пана Куйбіду, як він пильно слухає якогось стурбованого трудящого. А внизу ся пише: “Шановні львів’яни! Зараз міський голова, виконавчі органи міської ради звітують про виконану роботу у 2001 р., Асоціація депутатів м. Львова пропонує Вам висловити свою думку про зроблене...”
І в кінці – три крапки. Власне тоті три крапки не дають ми спокою. Весь час думаю, що ж то мало далі бути? Може – “зроблене і обіцяне”? А може – “зроблене і знищене”? Або – “зроблене і зруйноване”?
Словом, я ту відразу ся тяжко замислив. Ну бо яка то лямпа впала нашому голові на голову, жи він ся вирішив звітувати? Нігди того не робив. Чому вибрано для звіту саме 2001 рік? Чому не 2000? Або чому не всі роки, які він зі своїм магістратом був при владі?
Але тут відразу постає й інше питання: “Ким зроблене?” Самим головою, виконавчими органами і Асоціацією депутатів вкупі? Ну, ніби так воно виглядає, бо ж власне вони й звертаються до нас. Але перевертаю листівку на другий бік і читаю:
“Пане Куйбіда, Ви як досвідчений господарник і управлінець розумієте, що...”
А далі пусті лінійки і трохи нижче:
“Тому пропоную...”
І знову порожні рядки. Але тут я вже ніц не второпав. Звертаються до мене три суб’єкти, а відповідати я чомусь маю іно одному? І чому тоте звертання відразу починається з компліменту? Я так не звик. Вуйка Карнегі читав, але все одно не звик. Бо як когось не вважаю досвідченим господарником і управлінцем, то крайте мене на плястерки, а хвалити не буду. А так виглядає, що я ся кланяю панові бургомістрові. Ба більше – маю буцімто певність, що він ще й щось “розуміє”. Цікаво – що? І чи справді розуміє?
Чи розуміє, наприклад, те, як по-бандитському розпродується Львів? По частинах і клаптиках. Під забудову йде все: скверики, дитячі майданчики, дитячі табори, паркові зони. Хто дав дозвіл на забудову Брюховичів? За Польщі їх вважали курортною зоною, і ніхто там не смів будуватися серед соснових дерев. А зараз уздовж озер стоять розкішні замки. Хто в них живе? Чому я не повинен знати?
По-бандитському приватизують об’єкти: на папері – якась смішна сума, а та справжня – готівкою до кишені. Бюджетні кошти цвиркають на різні приватні справи. От навіть узяти таку листівку: за які кошти її випущено? Та й не тільки її. Останнім часом пан бургомістр проявив гідну подиву поліграфічну активність. Як тут не згадати солідні біґ-борди, з яких він вітає нас невідомо з чим. А за які кошти їздили чиновники кілька разів у Рим, на футбольні матчі?
Ну і вирішив я написати панові Василькові пару теплих слів. То було непросто, бо тоте Василькове звернення побудовано так, аби тільки продовжувати компліментарний стиль. Бо яким чином можна схарактеризувати діяльність голови після слів “розумієте, що”? Адже якби голова справді розумів, наскільки він занапастив Львів, то вже б ся не пхав до магістрату на третю туру, нє? Тому і я мушу писати іно самі компліменти:
“Пане Куйбіда, Ви як досвідчений поет-пісняр розумієте, що господарку ви завалили, а управляти вам ліньки. Своїх передвиборних обіцянок Ви не дотримали. Балькони падають, мури валяться, Львів став схожий на паралітика. Проблему води Ви не вирішили і не вирішите. Бо часу нема. І я Вас, як ніхто, розумію. Бо ж де той час узяти? Коли так багацько різних дефіляд, нарад, пишних покладань квітів, відкриттів, закриттів, презентацій, маніфестацій, делегацій, ґратуляцій, декламацій, орацій, габілітацій, нобілітацій, ресторацій і повних прострацій. І всюди треба бути. І конче з ланцом на шиї при всіх регаліях і орденах з медалями. То – святе.
Ви перетворилися на ляльку. Точніше лялюся. На такого собі маленького францика-йосифа, від якого вже ніц не залежить. Як від монархів Англії альбо Швеції. І то люкс! То якраз та парафія, де Ви моцні, як холєра. Хай “швидка допомога” від Богдана Федоришина чатує на кожному розі, а він таки сховається перед Вашими ораторськими здібностями! Хай Андрій Садовий проведе ще десять референдумів і доб’ється для Львова планетарного статусу, а все ж таки він позеленіє від заздрощів, бо йому ніколи не скроїти такої чарівної усмішки, як Ваша! Хай забудує Юрій Карвацький усі поля та ліси довкола Львова своїми пуделками, але ніхто йому не втне такого блискучого інтерв’ю, якого напишете Ви самі з собою! Хай прошиє Любомир Буняк своїми нафтопроводами всю Україну вздовж і впоперек, як зошит у клітинку, а все одно узір на Вашій вишиванці буде кращим! Тому пропоную звернутися до громади міста, аби вона зібрала Вам кошти на позолочену карету.
Будете си їздили на дифіляди, махати ручкою розчуленому народу, посилати повітряні цьомки, бити бомки і жити для себе вже зовсім відкрито, не приховуючи і не маскуючи свого лінивства”.
Адмінресурс у міському масштабі
У вівторок молодіжні організації збиралися в приміщенні театру “Воскресіння” висловити свою підтримку Любомирові Буняку. Бо є така тиха підозра, жи той хлоп, котрий так спритно відгаратав міжнародний нафтогін, з водогоном завиграшки справиться. Але яке ж було здивування юнаків і юнок, коли мусили поцілювати клямку! Виявляється, пан Василько розпорядився нє пущать.
І я ту си пригадую липень 1988 року, коли незабутній Адась Мартинюк так само зачинив перед громадою, яка зібралася утворити Товариство рідної мови, двері будинку культури. Саме завдяки Адаськові весь Львів завирував мітингами.
І хто би помислив, жи доживемо колись до такого світлого часу, коли ті, перед чиїм носом комуняки затраскували двері, візьмуться й самі за таку саму методу?
Хто стоїть за Куйбідов?
Здибаю їдного знайомого з тої Асоціяції депутатів і цікавлюся, чи справді вони приймали звернення до трудящих. Де там! Б’ється в груди, жи нє!
Але на тім фальсифікації не скінчилися. Покійна “ЗВУ” (царство їй небесне) видрукувала документа, який ніби засвідчує підтримку Куйбіди Ющенком. Справді є печатка і прізвище Ющенка. Але чомусь відсутній підпис. А друге, що не врахували наші магістрацькі імджмейкери, той документ формату А4, зменшений у газеті в більш як десять разів, має чомусь букви такого самого розміру, що й газетний шрифт. Себто коли цей буцім документ повернути до оригінальних розмірів, то букви будуть просто монстрами. Отже, маємо не фоторепродукцію документа, а комп’ютерний монтаж.
Підтримку наш Василько має. Але від Банкової та аграріїв. Адже це саме від них він перейняв досвід замикати двері перед носом опозиції.
Колега Лужкова
Ше їден претендент на крісло бургомістра пан Юрій Карвацький дуже моцно ся взяв за розкрутку свого імені. І він теж звернувся до львів’ян. Правда, не до всіх, а йно до дітей. Аби діти написали, яким вони бачать Львів у майбутньому.
І все би не зле, але жи пан Карвацький так само хлоп зайнятий, то, видно, доручив тоті листи комусь організувати. А той ХТОСЬ так старався, що зробив зі скромного пана Карвацького просто культ особи. Бо шо не лист від дитинки, то всюди ся пише про той майбутній Львів іно через призму будов “Карпатбуду”. І хоч у самій темі конкурсу нема ані слова про “Карпатбуд”, але кожна дитина знала, як має писати, аби дістати від вуйця презентик.
До “Високого замку” пан Карвацький дав інтерв’ю, зліплене явно не фаховим журналістом, бо надто вже воно компліментарно-пересолоджене. Придворний прес-секретар хтів зробити свому шефові приємне, а вийшло дурне. Перше речення запитання звучить так: “Не секрет, що професійні будівельники, як правило, досягають значних успіхів, коли приходять до влади”. Шоб я тріс, як не придумав його той самий мудрагель, який скроїв і звернення трудящих до Куйбіди. Який тонкий намйок! Яка гра підтексту!
А далі цей загумінковий іміджмейкер замарстинівського розливу робить ще одну ведмежу послугу.
Абсолютно не беручи до уваги те, як львів’яни ставляться до шовініста Лужкова, проводить паралель: “Загальновідомий приклад мера Москви Юрія Лужкова, який за кілька років перетворив столицю Росії на одне з найкрасивіших і найсучасніших міст Європи. Чи не вивчали ви досвід свого колеги?”
Замість того, щоби негайно відхреститися від такого “колеги”, пан Карвацький відбувся сміхом і додав: “Мені ближче досвід Києва і його мера Григорія Омельченка – людини, з якою я зустрічався двічі і вважаю взірцем будівельника-керівника”.
Ну шо ту вповісти? Буває. Раз я Юльцю назвав Ольцьою і дістав пантофлею по плечах. Але так мені й неясно, з ким здибався пан Карвацький. Чи з вічним революціонером Грицьком, якого прийняв за мера, чи з Олельком, якого прийняв за Грицька. Чи з обома водночас у ролі третього. А в таких трафунках, знаєте, ружне буває.
То про іміджмейкерів. Не беріть, пане Карвацький, на службу матолків. Попросилибсьте мене, то я б вам витлумачив, жи львів’яни Лужкова мають десь, а таких ударних помпезних будов, як площа Незалежності зі скороспілими колонами, і в поганому сні не воліли б бачити. Чи справді Олександр Омельченко аж такий взірцевий? Ніхто мені не пояснить, яким чином держава, котра вижебрує кредити в кілька мільйонів, здатна водночас викинути зі свого бюджету вісім мільйонів долярів на реалізацію подібних проектів. Статуя Свободи була збудована тільки через сто років після проголошення незалежності Америки. І ніхто того в Америці не мав за зле. А нашим діячам чомусь нічого мудрішого на думку не спадає, як тринькати наші з вами кошти на монументи.
Юльця – пострах вампірів
Влада є слабкою. З переляку не пустили Юльцю до театру. Нє, не мою, а тоту газову принцесу. Вона си хотіла подивитися на спектакль, котрий розіграли заєдупці. Ну, може би свиснула раз чи два в пальці, як колись наш Татусько, та й шлюс. А все одно владі страшно. Влада тремтить і хапається то за серце, то за крісло. І з переляку чинить одну дурницю за іншою.
Моя Юльця страшно ся з того знервувала. Зустрічі з київською Юльцею справили на неї неймовірне враження. Прийшла пізно ввечері вся розпашіла, і вже її чарівна бузя не замикалася:
– Татусько, виявляється, належав до тих семи осіб, котрі в 1991 році голосували у Верховній Раді проти незалежності України. Уявляєш? А ще вона казала, жи наш Татусько вже ніц не тямить, абсолютно не орієнтується в ситуації, іно гребе під себе та й гребе. Ще, правда, розписав своїх людей по всіх виборчих парафіях, аби, не дай Боже, котрийсь чужий не прорвався. Бо дуже боїться, жи його і всю його братію посадять до цюпи. А ще вона казала, жи би ми ся не спокушали на ті подарунки, які нам роздають заєдупці й олігархи, бо то всьо за вкрадені в нас гроші. Беріть, каже Юльця, все, що вам дають, бо воно й так ваше, о! Але добре дивіться на руки, які вам тото дають.
Потім запила шницельок чаєм, віддихалася і питає:
– Розгадай загадку. Що спільного між морською свинкою і соціал-демократами?
Я наморщив мудре чоло.
– Ніколи не вгадаєш. То є загадка від Юльці. Так само, як морська свинка не має нічого спільного з морем і свинками, так само і соціал-демократи не мають нічого спільного ні з соціалізмом, ні з демократією. А ще вона дивувалася, як може бути Партія зелених партією екології, якщо вона об’єднує власників усіх металургійних підприємств України, які власне й руйнують екологію. Або тоті “Жінки України за майбутнє”. Та ж ніхто не знає, що це зовсім не має жодного стосунку ані до жінок, ані до майбутнього. Бо то іно одна жінка бореться за майбутнє одного чоловіка в Україні.
Я не пізнавав свою Юльцю. Очі горять, серце в грудях тріпіцькає, кулачки стискаються, і в один мент з поміркованої міщанки вона перетворилася на революційно налаштовану опозиціонерку. Вже б ішла на барикади, вже б кидала в аграріїв польськими помідорами.
Питається, нащо мені тото? Нашо ми в хаті революцьонерка? Які вареники? Які кльоцки з пампухами? Тепер Юльця складає проклямації, пише агітки, сушить сухарі. Бо так їй бабця порадила. Отаке мені наша влада зробила. І за шо? За то, жи я вірно її боронив?
Рекляма в Юзя
Юзьо Обсерватор завдячує своїми інтернет-обсерваціями та спілкуванням зі світом винятково патріотичній акції UARNet (Свєнціцького,1, тел.: 768405, 768401), яка зафундувала мені таку змогу. Моя інтернетівська адреса: observator@ukr.net
|
|
