МВФ і його граблі
Аргентина, Туреччина, Бразилія, Росія, Корея: ударна п'ятирічка
КРИЗИ
Стефан СКВОРЕЛ
|
"Голодні" бунти у Аргентині. Світлина Reuters
|
Минулий рік остаточно підірвав довіру до МВФ як радника і криз-менеджера. Країни, що розвиваються, за останні п’ять років перевиконали, мабуть, усі кризові плани. Під керівництвом фонду торік зазнали краху економіки Туреччини й Аргентини.
До того були кризи в країнах Південно-Східної Азії в 1997 році, російська криза 1998 року, крах Бразилії і дефолт Еквадору в 1999 році. Туреччина й Аргентина, як і інші до них, проводили на вимогу МВФ все ту ж жорстку фіскальну політику, від якої постраждали їх попередники.
Від урядів вимагали збалансованих бюджетів, а щоби виконати цю вимогу, уряди все глибше залазили в борги, позичаючи гроші, причому часто – у власних громадян. А громадяни при цьому втрачали зарплати, пенсії, соціальні виплати й змушені були миритися зі зростаючими податками. Споживча і підприємницька активність падала, а соціальна напруженість росла, доходячи до “голодних” бунтів.
Система валютного коридору, на думку багатьох економістів, цілком дискредитувала себе під час азіатської, російської та бразильської криз. Проте уряд Туреччини підтримував цей режим у рамках узгодженої з МВФ економічної програми, що завершилося, як і в попередніх випадках, поразкою – різкою девальвацією і зростанням процентних ставок.
Якщо ще кілька років тому країни, що розвиваються, мали вибір у питанні, яким валютним режимом користуватися, сьогодні всі країни, які пройшли через кризу, а також ті, яким пощастило її уникнути, перейшли на плаваючий курс (Угорщина, наприклад, відмовилася від фіксованого курсу). З великих країн, що розвиваються, фіксований курс зберігався в Аргентині й Гонконзі. Саме фіксований курс песо став однією з причин дефолту в Аргентині; адже падіння курсу може стимулювати інфляцію, але воно допомагає країні більше заробляти на експорті.
Перехідні кризи в країнах, що розвиваються, фактично закрили для них доступ на міжнародний ринок капіталу. Криза в одній країні негайно викликала в інвесторів побоювання, що вона може перекинутися на інші. Страх ефекту доміно призвів до різкого падіння ліквідності на ринку міжнародних облігацій країн, що розвиваються. За даними Асоціації учасників ринків, що розвиваються (EMTA), яка об’єднує найбільші у світі інвестиційні банки та інші фінансові інститути, оборот на цьому ринку в 1997 році становив 5,9 трлн. доларів, у 1998 році – 4 трлн. доларів, у 1999 році – 2,1 трлн. доларів, а в найстабільнішому 2000 році – 2,85 трлн. доларів. За перші три квартали 2001 року оборот досяг 2,6 трлн. доларів; підвищення активності пояснюється переведенням коштів з латиноамериканських паперів у безпечніші й привабливіші.
Невдачі МВФ змусили його шукати собі нову нішу в міжнародній фінансовій системі. Наприкінці минулого року фонд виступив з ініціативою розробити процедуру банкрутства для країн, аналогічну схемі банкрутства корпоративних позичальників. Себе ж МВФ бачить у ролі третейського судді, що вирішує, хто заслуговує на реструктуризацію, а хто – ні.
|
|
