Перша поправка
KOMЕНТАР
Кость БОНДАРЕНКО
17 січня 2002 року стане черговою датою в історії України: вперше в Конституцію України зразка 1996 року було внесено зміни. Відтепер Рахункова палата зможе контролювати бюджетні кошти, що виділяються для потреб обласних і районних державних адміністрацій. Раніше ці кошти не були підзвітними Рахунковій палаті...
Як можна охарактеризувати цю поправку? Якщо формально, то Валентин Симоненко, у минулому — сильний політик і успішний політичний гравець, вирішив серйозно нагадати про себе, забивши віртуозний гол у ворота Володимира Литвина і всіх тих, хто зробив ставку на регіональних політиків, — відтепер і на обласні адміністрації, останній прихисток безконтрольного перелопачування бюджетних коштів, знайдеться своя управа. План Литвина, так довго і наполегливо впроваджуваний у життя, рівно ж як і плани блоку “За єдину Україну”, частково підірвано.
Прокручувати бюджетні кошти через рахунки облдержадміністрацій і пускати їх на виборчу кампанію стане важче... А всі ж пам’ятають, як у Львові у розпал президентської кампанії 1999 року було взято кошти, які призначалися на розвиток молоді та спорту в регіоні, і на ці кошти було проведено шароварно-оперетковий “антикомуністичний конгрес” на підтримку Кучми. Нинішня поправка якщо не унеможливлює, то робить важчим таке самоправство чиновників високого рангу.
Але коли дивитися більш глобально, то стає очевидним: Валентин Симоненко випустив джина з пляшки. Він створив прецедент внесення поправок до Конституції. І на черзі може з’явитися ініціювання інших поправок. Зокрема щодо мови, символіки, щодо державного устрою, щодо політичної системи...
Конституція недосконала? Факт. Але, як говорилося в армії, статути не обговорюють — їх виконують.
Це — не перша спроба внести правки у Конституцію. Попередні спроби належали комуністам (щодо мови і символіки), президенту (квітневий референдум 2000 року) і опозиції (вимоги щодо внесення змін до Конституції, які би стосувалися статусу президента і перетворення України з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку). Однак лише ця поправка виявилася вдалою і набрала необхідну кількість голосів.
Найгірше те, що дієвої форми уникнення процесу внесення поправок до Конституції — немає. Правки вносилися у попередні Конституції (і не лише в Україні) і будуть вноситися у майбутньому.
Конституція — як і будь-який інший документ чи будь-яке інше явище — має властивість старішати, і тому правок не уникнути. Питання лише, які правки — і як багато їх буде. Але це вже питання зрілості суспільства, депутатського сумління і досконалості Конституції.
|
|
