Зброя для "Талібану"?
Російський розвідник оприлюднив сенсаційні факти про контрабанду української зброї
ДАЙДЖЕСТ
DER SPIEGEL
У вівторок Верховна Рада підтримала новий депутатський запит членів депутатського об’єднання “Антимафія” Григорія Омельченка й Анатолія Єрмака до генерального прокурора Михайла Потебенька та голови Служби безпеки Володимира Радченка про перевірку інформації щодо продажу колишньому уряду Афганістану військового обладнання і партії танків Т-55, Т-62 Вадимом Рабіновичем, Леонідом Деркачем та Андрієм Деркачем, а за результатами перевірки слід дати правову оцінку діям зазначених осіб. Підставою для запиту стала стаття “Зброя для талібів?” у німецькому журналі Der Spіegel, яка може підірвати престиж й авторитет України на міжнародній арені і завдати великої шкоди національній безпеці держави.
Вражаюче відкриття зробив агент російської розвідки під час свого повернення в Афганістан (там він працює нібито від російського МНС): рух “Талібан” отримував великі партії зброї з України.
Російські експерти з питань безпеки підозрюють українського медіа-магната Вадима Рабіновича та колишнє керівництво Служби безпеки в постачанні талібам (з допомогою Пакистану) військової техніки. За словами члена комісії Державної Думи Росії Віктора Ільюхіна, у середині 90-х Рабінович, який мешкав у Ізраїлі, з тодішнім шефом СБУ Леоніом Деркачем і його сином Андрієм займалися перемитництвом зброї талібам.
“Оборудку з продажу від 150 до 200 танків T-55 і T-62 “Талібану” забезпечила пакистанська спецслужба ISI”, – стверджує московський військовий журналіст Влад Шуригін. За його словами, державне підприємство “Укрспецекспорт”, до компетенції якого належав продаж зброї, тісно співпрацювало зі Службою безпеки України. Інформацію про те, що Пакистан допомагав Україні експортувати зброю в Афганістан, підтвердив і офіцер ISI, який нещодавно побував у Москві. Полковник Віктор Крюков, котрий у 90-ті керував російською прикордонною заставою на таджико-афганському кордоні, розповів, що 1995 року чув розмову талібських командирів по рації: вони згадували Рабіновича як посередника в продажу зброї.
У червні 1999 року Україна, де Рабінович відомий перш за все як “підступний олігарх”, за практику проведення сумнівних оборудок заборонила йому, вже ізраїльському громадянинові, в’їзд у країну. Мотивувала цей захід “інтересами безпеки країни”. Але наприкінці липня того ж року Служба безпеки скасувала заборону, очевидно, завдяки добрим стосункам Рабіновича з тодішнім шефом СБУ Деркачем. Його син Андрій був бізнесовим партнером Рабіновича на телерадіокомпанії “Ера” .
Нині Генеральна прокуратура України розпочала розслідування у справі Рабіновича. А той, проживаючи в безпечному Ізраїлі (де до громадян не застосовується екстрадиція), відкидає всі звинувачення.
Переклад Любка ПЕТРЕНКА
коментар
Любомир СКОЧИЛЯС
президент суспільно-гуманітарного консорціуму “Генеза”
Я не беруся говорити про істинність чи фальшивість висунутих звинувачень. Це мали б зробити компетентні органи. Можу лише сказати, що у сфері торгівлі зброєю, як і в інших надприбуткових галузях (енергетичній, нафтогазовій), зловживання в перехідних суспільствах, у суспільствах періоду первинного накопичення капіталу, є неминучими. Оскільки це навіть не мільйони, а мільярди доларів.
Інша річ, що інформація про ці зловживання активно вилазить, як правило, в електоральні моменти істини. Тому вона може бути і дійсно компроматом, елементом “чорного” піару. Але якщо вона правдива, має стати відомою широкому загалу, а винних слід покарати. З цього погляду, вибори мають позитивне значення, бо спричиняють активні викиди інформації (і не лише неправдивої). А ми тоді дізнаємося багато цікавого про тих чи інших діячів. Таким чином хоча б якось реалізується демократичний принцип публічності політики.
Щоправда, це лишень два-три місяці, та й зовсім не задля відновлення справедливості. Опісля все знову затихне, і “низи” бачитимуть тільки верхівку “верхів”.
|
|
