"Черепкова одіссея" Петра Лінинського
Приватний колекціонер подарував унікальну колекцію Львову
СКАРБИ
Вікторія САДОВА
|
Стародавня кахля з колекції Петра Лінинського
|
Сьогодні о 15 годині у філії Музею етнографії на площі Ринок, 10 відбудеться відкриття постійної експозиції колекції Петра Лінинського. В окремому залі буде виставлено понад 300 кахель і творів ужиткової кераміки, відібраних із 1300 (!) предметів, що їх відомий львівський реставратор і колекціонер Петро Лінинський своїм заповітом передав у дар Львівському музею етнографії та художнього промислу.
Незважаючи на те, що давно вимріяний державний музей приватних колекцій у нашому місті-музеї все ще лишається проектом віртуальним, приклад Петра Лінинського може спонукати інших колекціонерів заповідати свої зібрання у комунальну власність. Тішить і добрий приклад музейників, які не відмахнулися від дару й не запакували його в недоступні до оглядин фонди, а таки спорядили гідну експозицію історичних скарбів! До речі, донедавна у наших музеях кераміка помонгольського періоду була представлена доволі жалюгідно. Саме ж тільки зібрання Петра Лінинського здатне врятувати “керамічне обличчя” львівського музейництва.
То ж хто цей свідомий жертводавець? Постать Петра Лінинського в культурній царині сучасного Львова цілком може бути співставлена з постатями славнозвісного музейника Бориса Возницького чи не менш відомого й легендарного реставратора Івана Могитича. Усі вони належать до особливого типу науковців, які за найвищу із чеснот українця вважають служіння Батьківщині. У біографії Лінинського це підтверджено не тільки десятиліттям Воркутських таборів. У своїх спогадах колекціонер зазначає, що його “черепкова одіссея” розпочалася 1959 року на Урицьких скелях, де йому пощастило знайти не тільки багато керамічних виробів, а й залізних наконечників стріл, острогу й срібну монету XIII ст. “Та цієї пригоди вистачило, щоби я на десятки років “захворів” на збирання черепків. Так по суті розпочався шлях грандіозного відкриття Тустані. Збирання черепків спершу було моїм хобі, але я скоро зрозумів, що розшуки та повернення з небуття керамічної культури наших предків повинні стати моїм прямим національним обов’язком”, – казав Лінинський.
Закінчення – стор. 4
|
|
