Красуня і чудовисько: найзнаменитіша пара 70-х р.р.
Автор гімну оральному сексові і двадцятилітня англійка
Гарм фон Лінтіг, Фрайбург
|
Він сподівався, що його обраниця буде зовсім іншою, а та, що нею стала, не могла вимовити його імені. Але, незважаючи на це, Джейн Біркін і Серж Гінзбур стали найзнаменитішою поп-парою 70-х р.р.
У кабіні було холодно, тісно і брудно, світло у цій студії звукозапису було тьмяним, а в повітрі висів відстояний тютюновий дим. Атмосфера мало спонукала до еротичних фантазій. Але юна англійка, Джейн Біркін, якій тільки-но виповнилося 20, пристрасно стогнала в мікрофон, не менш пристрасно їй відповідав удвічі старший за неї Серж Гінзбур.
Коли поп-порно-мініатюра Je t’aime ... moi non plus 1969 року з’явилася на прилавках магазинів, Ватікан обурився так сильно, що директор італійської фірми грамзапису, яка випустила платівку, опинився у в’язниці. Запис потрапив до “чорного списку”, і попит на нього був, зрозуміло, надзвичайно високим.
Гінзбур, скандали і французи
“Кращої реклами не існує”, – вважає 55-річна Джейн Біркін. Її досі розважає, що багато хто сприймав цю пісню за пристрасну: “Насправді це був просто стьоб. Коли доходить до діла, всі відразу говорять: Je t’aime (“Я тебе люблю”), а Серж цинічно відповідав на це: Moi non plus (“Я також ні”). Йому подобалися такі двозначності”.
А французам подобався Серж Гінзбур. Десяту річницю його смерті вони відзначили вечіркою з тамтамами. Шанувальники вдячні Гінзбурові за його музику, а Джейн Біркін – “за те, що він подарував мені 30 найкращих любовних пісень французькою з часів Аполінера”. І одного погляду на її помешкання в Парижі, яке наповнене згадками про Гінзбура, достатньо для розуміння, що стосунки з цим чоловіком і досі визначають її життя.
В історії поп-музики це кохання теж давно перетворилося на легенду. Вона пристрасно стогнала в мікрофон: Je t’aime, а він відповідав: Мoi non plus. Ватікан обурювався – і пісня набирала популярності.
Кохання з першого погляду не було
А при цьому перша зустріч цієї пари зовсім не була коханням із першого погляду. Джейн Біркін народилася у традиційній англійській родині т. зв. середнього класу. 1966 року вона несподівано прославилася, знявшись у фільмі Антоніоні Blow Up, а потім вийшла заміж за набагато старшого за себе автора саунд-треків до фільмів про Джеймса Бонда Джона Баррі. Незабаром народилася донька Кейт. Джейн відчувала себе потворною, впала в депресію і хотіла вирватися геть із Лондона. Коли їй запропонували роль у французькому фільмі, вона з Кейт втекла до Парижа.
Головну роль у цьому фільмі виконував Серж Гінзбур. Син російських емігрантів називався насправді Люсьєн, але вважав, що це ім’я звучить “надто вже по-перукарськи”. Як і його батько, він був музикантом у нічних клубах Парижа. Писав пісні і записав кілька успішних джазових платівок. 1965 року його пісня Poupee de cire, poupee de son отримала престижну нагороду Grand Prix Eurovision, а потім стала гімном оральному сексові.
Коли Гінзбур побачив Біркін на знімальному майдачику, він був розчарований, бо сподівався побачити модну на той час модельку Марісу Беренсон. Він був злий, бо вона постійно неправильно вимовляла його ім’я. Зрештою Джейн перемогла свою нерішучість і запросила Сержа повечеряти. Вони танцювали, і він постійно наступав їй на ноги, потім опинилися у готелі Hilton, де Джейн від страху зачинилася у ванні і була там так довго, що Серж заснув.
З наступного ранку вони стали нерозлучними, а Серж так закохався, що не міг ні на мить відійти від Джейн. “А коли він погано поводився, то після того наповнював кімнату білими квітами”, – вона ще досі тішиться, згадуючи це.
Гінзбур і Біркін були найблискучішою гіпі-парою Парижа, королем і королевою ночі. Їй подобалося, коли він припнув її до батареї, фотографуючи оголеною для порно-журналів. Вона любила його за вірші, які він для неї писав: “Написати пісню для жінки – це найбільший комплімент”.
Обоє вставали з ліжка не раніше, ніж в обід, і той, хто знає тексти Гінзбура, може уявити собі, чим вони там займалися. Решту дня Гінзбур любив проводити прогулюючись із коханою по найдороджчих паризьких крамницях.
1971 року народилася їхня донька Шарлотт. Через два роки, коли Гінзбурові було 35, він пережив перший інфаркт. Йому стало погано вдома, але коли санітари виносили його, він намагався сповзти з ношей, бо йому не подобався колір ковдри, під якою лежав. “Він не наважувався вийти з дому без своєї ковдри з кашиміру, тому що перед дверима могли стояти фотографи. Він був жахливим снобом”, – згадує Джейн.
Сумне завершення веселого життя
Він страшенно багато палив і почав пити ще під час армійської служби. Це допомагало йому пережити депресії, які постійно мучили його, бо він вважав себе дуже потворним. Після кількох дрінків він схилявся до думки: “Краса минає, потворність залишається”. Гінзбур був дуже несміливим, і у нього тремтіли руки, щойно він відчував найменший дискомфорт. І від цього допомагав алкоголь: “За допомогою дрінків несміливі чоловіки можуть розповідати анекдоти і знаходять у собі мужність познайомитися з жінкою. Всі чоловіки, з якими я зустрічалася, були п’яними, коли ми знайомилися”, – розповідає Біркін.
“Це була його помста власному обличчю, коли він зваблював найвродливіших француженок свого часу, – вважає донька Шарлотт, – як, наприклад, Бріжит Бардо чи Катрін Деньов”. “Його шарм був просто неймовірним”, – говорить Джейн Біркін.
Але Серж Гінзбур забагато пив. І не зміг зупинитися, коли йому вирізали половину печінки. Навпаки: він ще інтенсивніше й агресивніше інсценізував свою гру зі ЗМІ. Перед телекамерами він спалював купюру вартістю 500 франків або казав Вітні Г’юстон: I want to fuck you.
Це страшенно його розважало, а Біркін відчувала розгубленість: “Я роками боролася, щоб урятувати його від депресій. Одного разу я зрозуміла, що це безнадійно”. 1981 року вона пішла від Гінзбура до режисера Жака Дуаллона.
Але остаточно розлучитися їм так ніколи і не вдалося: з коханки вона перетворилася на матір. Коли йому було самотньо, він дзвонив їй. “А коли я бачила по телевізору, як він схуд, то варила щось їсти і відносила йому, і стежила, щоб він усе з’їв”.
Коли Серж Гінзбур помер 1991 року, вся Франція впала у траур. “Де б він зараз не був, якби знав, якою популярністю досі користується, це б додало йому хорошого настрою”, – вважає Джейн Біркін.
|
|
