Україна в очікуванні чемпіона - Львів в очікуванні Іванчука
ШАХИ
Іван ГЕЛЕМЕЙ
Закінчення. Поч. див. на стор 1.
Насамперед слід (укотре!) наголосити на спортивному подвигу Василя Іванчука. Шахіст номер два у світі початку 90-их, фанатичний професіонал із неймовірно широкою ерудицією – за ним останнім часом закріпилася репутація гравця, котрий здатний виступити на рівні 2800 і навіть вище, та нездатний робити це стабільно. Недаремно Іванчук давно вже не вигравав супертурнірів, а останнім часом узагалі перестав у них потрапляти – його витіснили нові шахові зірки. Нестійкість нервової системи, тягар колишніх невдач, вік (32, врешті-решт) – усе це зменшувало шанси Василя. Та він зумів як слід підготуватися до турніру, спромігся скинути нервове напруження і просто пограти в шахи. І далася взнаки помітна перевага львівського гросмейстера над суперниками в шаховій майстерності. Мабуть, лише суперник у півфіналі – Ананд – був одного з ним рівня.
Вихід до фіналу Руслана Пономарьова багато оглядачів визнало сенсаційним. Не зрозуміло тільки – чому? Сам Руслан ішов до свого феєричного успіху поступово, крок за кроком підвищуючи свою шахову майстерність, виграючи турніри і нарощуючи рейтинг. Він дуже сильно виступав за Україну на Олімпіаді та Чемпіонаті світу, посів друге місце на особистому Чемпіонаті Європи, тож його успіхи були помітні. Звичайно, юний вік Руслана дозволяє ставитисяч до нього поблажливо, та сам він цього не робить! Тому і виграє. На Чемпіонаті світу ФІДЕ Пономарьов пройшов вельмие складну сітку, переграв мало не всю збірну Росії – Морозевича, Бареєва і, нарешті, Свідлера. Та і до російського кордону суперники були, що треба: голландець Тивяков, болгарин Кирил Ґеорґієв. Цілком очевидно, що клас і рівень підготовки Пономарьова вже відповідають елітарному рівню. Його незворушність, чіпкість, сила характеру вдало доповнюють шахові чесноти. Це – зірка на довгі роки.
Напередодні фінального матчу між Василем Іванчуком і Русланом Пономарьовим “розжитися” на інтерв’ю з винуватцями українського шахового буму було практично нереально. Тому пропонуємо вашій увазі кілька характерних висловлювань Іванчука Інтернет-сайту KasparovChess одразу після перемоги львів’янина над Анандом у півфіналі Чемпіонату світу ФІДЕ минулого місяця.
– Василю, як ви оцінюєте свій виступ, чи цілком ви задоволені своєю грою?
По-перше, турнір іще не закінчений. Попереду фінальний матч, тому робити висновки зарано. Щодо своєї гри – важко сказати. У кожному матчі була напружена боротьба, і “чистих” партій не вдавалося зіграти. Були помилки... Зрозуміло, помилялись і суперники. Цього разу вдалося дійти до фіналу, і я, звичайно, дуже задоволений...
– Які враження від гри з Анандом?
– Була важка боротьба впродовж усього матчу. В останній партії довелося спочатку відбиватись, урівнювати. У якийсь момент він зробив кілька ходів на місці, дав мені шанси на атаку. Я вирішив ризикнути... він відразу помилився, після чого партію вже навряд чи можна було врятувати...
– Ставши фіналістом Чемпіонату світу ФІДЕ, ви набули певного суспільного статусу. Чи збираєтеся ви активно підтримувати президента Ілюмжинова?
– Залежно в чому. Не можна підтримувати людину в усьому. Подивимося, що він буде робити, а я вже висловлюватиму свою думку...
– Україна цього року перемогла в командному Чемпіонаті світу, в цьому турнірі попереду український фінал. Наскільки це закономірно, чи можна говорити про підйом шахів у вашій країні?
– Наша команда практично завжди грала успішно в командних змаганнях: на останніх Олімпіадах нижче від третього місця ми не опускалися, на першості світу були другими. Тепер стали першими – чому ж це не закономірно? Звичайно, піднесення є...
– Ви почуваєте себе національним лідером?
– Лідером національної команди...
– Чи вистачає вам ігрової практики? Зараз багато хто скаржиться на нестачу турнірів...
– Мені вистачає, хоча я цілком розумію людей, у котрих цих турнірів справді мало. Якщо у мене в певний період усе гаразд, це не означає, що і в інших усе добре. Звичайно, хотілося б, аби було більше турнірів, зокрема в Україні.
– Чи стане традиційним Меморіал Штейна, який проводили у Львові?
– Ситуація наразі не зовсім зрозуміла, я не готовий відповісти на це питання...
– Існує міф про Василя Іванчука як про людину, фанатично занурену в шахи, людину, котра нічого, крім шахів, довкола не бачить і ні про що, крім шахів, не говорить. Вам імпонує такий образ, чи ви хотіли би розвінчати цей міф?
– Розвінчувати нічого я не збираюсь. У якісь моменти це справді так. Щодо того, що я “занурений” у шахи більше, ніж інші, – це суперечливо. Важко говорити, наскільки глибоко занурюються в шахи інші, особливо в деякі моменти. Звичайно, шахи – справа мого життя. Це моя робота, і, на щастя, ця робота ще залишилася моєю улюбленою справою... Я щасливий.
Не хочеться вкотре повторювати тезу про невдячність прогнозів у спорті, не хочеться виявитися прогнозистом-невдахою, а ще більше – не хочеться наврочити, тим паче, що шахісти (Василь Іванчук – далеко не в останню чергу) – народ забобонний. Тому, тричі плюючи через ліве плече і стукаючи рукою по нелакованій шахівниці, здаймося на думку особи наскільки не зацікавленої, настільки ж авторитетної та відповідальної за свої слова – такого собі Гаррі Каспарова. “Я би сказав так, – сказав Каспаров, – Пономарьов зараз грає стабільно на рівні 2700. Іванчук може зіграти як на 2800, так і на 2600. Усе буде залежати від його форми. Напевно, можна говорити про шансах 55:45 на користь Іванчука”. Від себе додам лише, що шанси ці мають дивовижну здатність зростати з наближенням ареалу опитуваних із Москви до Львова. Принаймні в нашому місті ніхто не сумнівається, що до корони Данила у 2002 році додасться корона Василя Іванчука!
|
|
