Львів - в очікуванні чемпіона
ШАХИ
Іван ГЕЛЕМЕЙ
Для початку – про зміну декорацій. Василь Іванчук і Руслан Пономарьов переїжджають із Колонного залу, де мав відбутися їхній матч за світову першість ФІДЕ, до конференц-залу готелю “Метрополь”. Усе це, звісно, відбувається в Москві, адже кволі пропозиції перенести матч двох українців до Києва померли швидше, ніж народилися.
Так само не чути тепер у нас традиційних колись зверхніх висловлювань про турнір, який ФІДЕ вперто іменує “Чемпіонатом світу”. Коли Іванчук програвав Нісипяну, а чемпіонами ставали Халіфман і навіть Ананд, усі ми закопилювали губу. Мовляв, теж іще світова першість! Інша річ – тепер. “Наступним чемпіоном світу стане українець!”. “Україна – найсильніша шахова держава світу!”... За якийсь місяць згадувати про Крамника з Каспаровим стало більшим несмаком, аніж хвалити Суркіса.
Як кажуть, істина – ніщо, титул – усе. Так, хтось із наших титул чемпіона світу ФІДЕ таки отримає. Звісно, львів’янам хотілося б, аби це був Василь Іванчук. І ще цікаво, що, за іронією долі, московський матч, який розпочнеться 16 січня, нарешті назве справжнього чемпіона... України!
Адже наша шахова федерація за 10 років Незалежності не спромоглась організувати жодного турніру, який хоч приблизно за рівнем учасників міг би наблизитися до статусу реальної національної першості. Отак – через вікно, а не через двері – отримає Україна подвійного шахового короля...
На цьому закінчуємо з критикою і переходимо до традиційних уже дифірамбів, а також прогнозів. Спершу – спогад про Москву грудневу. Як би не було прикро росіянам, котрі проводили змагання в Москві явно “під себе”, але навіть вони змушені були визнати, що насправді несподіванок не сталося. Уже сама формула нокаут-системи передбачає велику ймовірність невдачі на тій чи іншій стадії навіть фаворитів. Відтак шанси на фінальний успіх мають не 5 % учасників, як це було б за колової системи, а десь 20-25 %. Відтак результати турніру виглядають цілком зрозуміло.
Уже в 1/16 фіналу в чоловічій сітці залишилися тільки відомі, доволі авторитетні та рейтингові шахісти. За умови більшого від середньостатистичного фарту кожен із них міг вийти у фінал. Вийшли два перші номери української збірної: Іванчук і Пономарьов. Саме вони зробили вирішальний внесок у перемогу збірної України на командній першості світу 2001 року. Мабуть, той успіх став трампліном для високого стрибка лідерів команди і в особистих змаганнях.
Закінчення – стор. 7
|
|
