Надії та розчарування
КОМЕНТАР
Олег ОНИСЬКО
Обирати кращих чи гірших – справа, як відомо, невдячна. По-перше, дається взнаки суб’єктивізм, присутній у кожного, хто бере на себе роль арбітра. По-друге, визначення кращого чи гіршого можливе лише з огляду на власні смаки. Відомо ж, що одному – добре, то іншому може бути поганим.
Усе ж “Поступ” вирішив знову назвати людей, які, на нашу думку, минулого року зробили щось, що, можливо, є важливим для країни, для нас, для світу...
Найважче було обирати, звичайно, кандидатів у номінації “Розчарування року”. Тут варто зазначити кілька моментів: ми внесли людей, які справді, на наш погляд, розчарували у 2001 році. Іншими словами, ми не мали наміру називати тут людей, які нас не розчарували. Існуюча дійсність спонукає до скептицизму – можливо, іноді хворобливого. Тому назвати “Розчаруванням” Кучму, Куйбіду, Потебенька чи багатьох-багатьох інших, з приводу яких ми вже давно втратили ілюзії, ні в кого язик не повернувся. Натомість ті, хто присутні в нашій “мінусовій” номінації, належать до категорії людей, на яких справді покладалися певні надії, але вони їх не виправдали.
Найбільші дискусії стосувалися кандидатури Віктора Ющенка, якого торік ми визнали “Людиною Поступу – 2000”. Підтвердити у 2001-му свій авторитет Ющенкові не вдалося з огляду на дуже вже обережну позицію після власної відставки та певну нерозбірливість у пошуках союзників для блоку “Наша Україна”. Однак “Розчаруванням” його назвати також важко. Усе ж за останні тижні минулого року Віктор Ющенко зробив кілька кроків, які свідчать про нього надзвичайно добре...
А загалом, не сприймайте наш рейтинг надто серйозно, як, зрештою, і багато інших рейтингів, якими нас сьогодні переконують різні політики та політологи. У кожного є власні життєві взірці, і якщо їхніх імен сьогодні не прочитали в “Поступі”, отже, чесних, порядних і успішних людей в Україні є дуже-дуже багато. І це не може не тішити...
| 
