Serious Sam: The Second Encounter
Серйозне продовження серйозної іграшки
ДИВО
Юрко БАНЗАЙ
Системні вимоги:
Minimum: AMD K6-3 400 MHz, Pentium II or Celeron-A 300MHz; 64 MB RAM; Fully OpenGL compliant 3D accelerator; 100% Windows compatible sound card; Windows 95 OSR2, Windows 98, Windows 98SE, Windows ME, Windows NT 4.0 (with Service Pack 5), Windows 2000 or WindowsXP operating system; 150 MB free hard disk space
Recommended: AMD Athlon 650MHz or Pentium III 650 MHz range processor;
192 MB RAM; 3rd generation full OpenGL compliant 3D accelerator with 32 MB RAM; Creative Labs SoundBlaster Live; 450 MB free hard disk space
For full experience: AMD Athlon 1 GHz or Pentium III 1 GHz range processor;
256 MB RAM; 4th generation full OpenGL compliant 3D accelerator with 64 MB RAM
Колись “Поступ комп’ютерних технологій” уже писав про Серйозного Семка. Тоді ваш покірний слуга з місяць ходив під враженнями від нової гри. І нічого дивного тут немає: живий геймплей, купа різних жартів (a-la Duke Nukem), гора різної зброї: від десперадівских двох наганів та автомата Томпсона до супер-шмупер лазерного чотириствольного... (не знаю навіть, як назвати) та ручної гармати, що стріляє, як і належить гарматі, ядрами й зносить на своєму шляху все підряд.
І от одне з розсилань, які регулярно заспамлють моє е-мило, принесло радісну звістку: що, мовляв, а чи чув ти про Serious Sam: The Second Encounter? Ні? Ну, то вйо тягнути демку! Бо реліз з’явиться нібито десь аж на початку лютого. Вирішено було на той реліз не чекати, а бадьоро тягнути тую демку (на щастя, провайдер трохи розширив канал).
І тягнулася вона три дні і три ночі, бо важила цілих 100 з лишнім мегабайтів, і краю радості не було у вашого улюбленого дописувача, коли вона таки стяглася. То що ж ми маємо?
Візуально
Перший “Семко” дивував мене своєю красою. Та не стільки мене, як мою бюджетну AТi Rage XL. Вона аж чманіла, брикалася й норовила машину підвісити. І те останнє їй таки час від часу вдавалося. Але то були півбіди. Перша спроба запустити нову цяцьку матюкнулася повідомленням про те, що нібито картка не підтримується, так що треба шурувати й купувати іншу, щоби Open GL підтримувала. Ну, але ніде я не пішов, а просто на єдиний ґудзик, що там був натиснув. І що ви собі думаєте?
Пішла іграшка, як бульба з соусом. Правда, затинакою прикинулася, щоби я не розслаблявся.
Але краса таки й справді неймовірна. Якщо попередня версія йшла в мене з роздільною здатністю 800х600, ну, правда, трохи смикалася, то обновка страшно гальмувала навіть при 640x480. Довелося поставити ще меншу (востаннє автор цих рядків бавився з такою ще на 486 SX в Неretic чи щось такого). Нічого тут не вдієш. Жи-форса треба купувати, та й годі.
Керування
Нічого не змінилося. Маємо купу ґудзиків, які можна використовувати, а можна й ні. Є опція швидкого збереження. Можна писати демку, можна робити скріншоти. Без проблем. Правда, ті скріншоти пишуться у досить екстравагантному форматі *.tga. Але нормальні переглядалки малюночків нормально цей формат читають. Та й “Фотошоп” з версії 3.0 із ним, здається, не свариться.
Геймплей
У-у-у-у-у! Фантастика. По-перше, маємо щось зо п’ять рівнів складності. Приємно. Найлегший – турист. Там здоров’я саме відновлюється. Головне – не потрапити в якусь костедробилку. Наприклад, під копита дикого бізона. Порівняно зі старшою версією в демці з’явилося кілька видів нових монстрів: такий собі тип із бензопилкою (якщо прибити здалеку, нічого страшного, але зблизька воно вас поріже на дрібні кавалки); ще один екземпляр – ну зовсім ніби з “Дюка Ньюкема”, та ще й із двома лончерами в руках. Але від його ракет можна без проблем утікати, та й не нищать вони аж надто.
А ще одного монстра я тільки здалеку бачив. Є в геймплеї такі ключові моменти, коли герой поцупить щось важливе – і відразу ж з’являється якесь здоровенне паскудство, яке горить бажанням нашого героя зжерти. А як ні, то принаймні посікти на капусту.
Добре, що з’явилася така потужна річ, як рушниця з оптичним прицілом. Б’є далеко і сильно. Якщо ви бачили попереднього “Сема”, то, певне, знаєте, є там такі здоровенні зелені або червоні потвори, що самокерованими кулями гарячими плюються. Згадали? То тепер таку заразу можна з першого пострілу завалити! Правда, спочатку треба цього ворога побачити. Ще з нових видів зброї у демці присутня бензопилка. Така крута штука! Зубастих голово-руко-ногих тварюк миттю ріже на макарони. От тільки супроти різних копитних вона неефективна. А ще з’явилася “Серйозна Бомба”. То щось на кшталт кишенькової ядерної гранати, яка залюбки рознесе всіх в околиці монстрів, забравши при цьому половину вашого здоров’я. Так що треба бути обережним.
Фішки
Якщо у вас є рушниця, підпустіть жертву якомога ближче. Просто ті рушниці – класна штука для ближнього бою. А для далекого краще використовувати щось інше. Наприклад, проти безголових камікадзе я використовую два нагани. До речі, лівим ґудзиком Alt їх можна перезарядити. Зручно. Не встидайтеся використовувати снайперську рушницю, особливо проти дуже страшних монстрів. Інакше вам – гаплик.
Як і попередня версія, ця гра теж має купу різних загадкових місць – як-от телефонна будка, з якої можна подзвонити у Лас-Вегас, або таємна кіностудія Crollywood ;о).
“Груповуха”
А тут вона в асортименті. Можна кожну місію проходити не самому, а з друзями. Тобто якщо вам важко прибити всіх мострів самому, попросіть друзів – і вони вам допоможуть. Можна, до речі, працювати з такою штукою, як friendly fire, а можна й без неї.
Окрім цього режиму, є й традиційний “дезматч” на очки та на “фраги” (вбивства). Хто більше вбив, той і виграв. До речі, цей мод дуже нагадує Quake III, тому він мені не сподобався. “Квака” має бути “Квакою”, а “Семко” – “Семком”!
Вирок
Треба, як уже було сказано вище, купувати “Жи-форса”, як мінімум другого, і чекати на реліз. А потім казати дружині, що їдеш у відрядження, а на роботі – що береш відпустку. І воювати, воювати, воювати, воювати, аж поки в голові не замакітриться. Тоді встати, випалити папіросу, випити пива – і далі. Аж поки до кінця не довоюєш...
P.S. Бідкався ваш покірний слуга про свою бюджетну картку, і почуті були його бідкання найдорожчими спонсорами. І вирішили вони дати йому поюзати жифорса, та ще й “блатного”. Тому в одному з наступних номерів читайте мої враження від цієї крутої залізяки.
|
|
