Ніхто не хотів царювати
Аргентина міняє президентів, як шкарпетки
КРИЗА
Любко ПЕТРЕНКО
|
Демонстрації прихильників та противників Дуальде проходили одночасно. Світлина АР
|
Закінчення. Початок – стор. 1
Не бажаючи увійти в історію як черговий президент-невдаха, він у переддень Нового року офіційно склав із себе владні повноваження. У своєму останньому президентському телезверненні Саа розповів, що він встиг зробити за сім днів свого президентства, що мав намір зробити до кінця каденції, як він планував збудувати “нову Аргентину”, але не знайшов підтримки у колег.
Аргентинці ж, у свою чергу, віддали Саа належне: він зумів піти вчасно й красиво.
А справа повернулася до вихідної позиції: главою держави знову автоматично став спікер сенату Рамон Пуерта, який знову ж без зволікань відмовився від владних повноважень, передавши цю честь лідерові нижньої палати парламенту Едуардо Камано. Той теж не забажав бути самогубцем і заявив, що виконуватиме функції глави держави лише 48 годин, а потім нехай Законодавче зібрання обере нового президента.
Сесія відбулася на самий Новий рік – 1 січня 2002 року. Президентська кандидатура, як і минулого разу, була безальтернативною: Едуардо Дуальде – теж пероніст, нині сенатор, а в минулому – губернатор найбільшої провінції Аргентини Буенос-Айрес. Під час голосування нового президента підтримали значно більше парламентаріїв, аніж Родрігеса Саа: 262 – “за”, 21 – “проти”, 18 утрималися. Виступаючи з першою президентською промовою, Дуальде пообіцяв підтримати розпочаті Саа економічні перетворення. Він також визнав за необхідне заморозити виплату зовнішнього боргу на два роки, а потім домогтися його реструктуризації.
Для реалізації своїх програмних завдань у “новорічного президента”, можливо, буде значно більше часу, аніж у “різдвяного”: Дуальде (якщо ситуація знову не зміниться) пробуде на посту глави держави аж до чергових виборів, тобто до кінця 2003 року. Так вирішив парламент, де більшість належить пероністській партії. Чи можна вважати таке рішення легітимним? Навряд чи, але жорсткі умови революційної ситуації вимагають нестандартних рішень. Доречніше ставити інше питання – чи сприйме аргентинське суспільство такий стан справ? Радше ні, аніж так. Акції протесту розпочалися ще під час засідання парламенту, а після обрання президента вони значно активізувалися. Це й не дивно, адже 1999 року аргентинці забажали припинити правління пероністів. Тодішній президент-пероніст Карлос Менем за десять років перебування на посаді максимально скомпрометував себе різними корупційними аферами, зловживанням владою і навіть любовними походеньками. Тож нинішній президент Дуальде повинен здійснити щось надзвичайне, аби відновити авторитет своєї партії. Але що можна зробити в умовах паралізованої економіки, соціальної напруженості, коли інвестори намагаються обходити Аргентину десятою дорогою?
КОМЕНТАР
Едуардо Дуальде народився 1941 року в містечку Ломас-де-Самора в родині представників середнього класу. В університеті Буенос-Айреса він закінчив факультет права й почав активно займатися політикою. У віці 30 років Дуальде виграв свої перші вибори на пост мера рідного містечка. Він виконував обов’язки міського голови до військового перевороту в країні 1976 року. За часів влади “чорних полковників” Дуальде тимчасово припинив політичну діяльність, але з відновленням демократії в країні 1983 року повернувся на посаду мера. 1987 року він був обраний у парламент від пероністської партії. З 1989 до 1991 року був навіть віце-президентом (президентом тоді був Карлос Менем). 1991 року Дуальде обрано губернатором найбільшої аргентинської провінції Буенос-Айрес. 1999 року Дуальде бере участь у президентських перегонах. З президентством тоді йому не поталанило, але згодом вдалося стати сенатором.
|
|
