Марлен Дітріх - зірка з голови до ніг
Минулого тижня акторці виповнилося б 100 років
|
Її особливий погляд з-під важких вій перетворив її на легенду. Марія Магдалена фон Лош, німецька і американська акторка. Співачка Лола Лола у циліндрі, заради якої шанований гімназійний учитель кидає роботу і стає її маріонеткою, із фільму “Голубий ангел” стала символом фатальної жінки, жінки-вамп, нового жіночого типажу в тогочасному кінематографі. І зараз Марлен Дітріх вважається єдиною німецькою зіркою світового рівня, міфом 20-го ст.
“Міф? – Дурниці”, – зневажливо підсумувала акторка у кінці життя. – “Я завжди ненавиділа цю легенду”. На той момент вона вже була старою самотньою жінкою. “Я ніколи не була еротичною, я тільки вдавала це. Не плутайте акторку з її роллю”.
Обов’язок замість почуттів
27 грудня Марлен Дітріх виповнилося б 100 років. Одного разу ця кінозірка, вихована у строгій пруській родині, сказала, що завжди тільки виконувала свій обов’язок. Вона виросла у Берліні кайзерських часів у багатій родині. “Той. хто показує назовні свої почуття, має погані манери!”, – вважала її мати. “Я з голови до ніг настроєна на кохання”, – заспівала Дітріх у 1975 році у Карнегі Голлі. Але приватно вона завжди відповідала на питання про кохання холодно і з відсутнім виразом обличчя. Здавалося, вона нещасна, посеред своїх численних коханців і коханок.
Кінець самотності та ізоляції
Навіть коли сили давно покинули її, Дітріх примушувала себе працювати за допомогою пруської дисципліни та алкоголю і таблеток. У кінці вона сама обрала для себе ізоляцію і 16 років провела у паризькому помешканні, далеко від публіки, аж поки не померли 6 травня 1992 року у віці 90 років.
Минулого року були опубліковані досі невідомі листи Марлен, із яких промовляє до читача самотність. “Ця самотність... як довго вона ще може тривати?” Пізніше вона пише: “Я зовсім сама, як завжди” і “світ став жахливим - те, що можна хоч якось втриматися при житті, здається чудом... про депресії я взагалі мовчу”.
“Голубий ангел” і самотня зірка
Ще дитиною Марлен створила собі суспільне і приватне життя. В 11 років вона об’єднала імена Марія і Магдалена у Марлен, і так її пізніше почали називати офіційно. Але домашнім і далі дозволялося називати її Лена. Після школи вона почала вчитися гри на скрипці, але через хворобу змушена була припинити навчання.
У 1922 році вона вступила у акторську школу Макса Райнгардта при Німецькому Театрі і вже через три місяці зіграла перші ролі.
Чоловік і донька
17 травня 1923 Марлен вийшла заміж за асистента продюсера Рудольфа Зібера. 13 грудня 1924 народилася донька Марія, сьогодні вона живе біля Лос-Анжелеса. Марлен і Рудольф, які називали одне одного “мама” і “татко”, так ніколи офіційно і не розлучилися, навіть тоді, коли вони вже давно жили окремо.
Прорив Лоли Лоли
Кар’єрний початок Марлен Дітріх припав на 1930 рік, коли вона знялася у стрічці Йозефа фон Штернберга “Голубий ангел” за романом Гайнріха Манна “Професор Унрат”. Спочатку їй дуже не сподобалася роль співачки Лоли Лоли і вона навіть хотіла відмовитися. Але режисер наполіг на Марлен. Так на німецьких кіноекранах з’явилася ця сенсація - у першому звуковому фільмі жінка із сексуальним іміджем.
Лола Лола у виконанні Дітріх уособлювала виклик, кинутий світові, який разом із мораллю минулого відкинув і старі духовні цінності.
“Голубий ангел” і самотня зірка
“Marlene, Marlene, Beene, Beene!”, або ж «Марлен, Марлен, добре, добре», – кричали глядачі після прем’єри фільму у Берліні. Тоді вона була вде на шляху до Голлівуду. Відтоді створився і особливий імідж Марлен, холодної недоступної спокусниці. Вбрана у чоловічі костюми разом із численними подругами, вона перевернула уявлення про різницю між статями. Вона зіграла у понад 50 фільмах: «Марокко» (1930), «Шанхайський експрес» (1932), «Блондинка Венера» (1932), «Диявол - це жінка» (1935) та ін. належать до найвідоміших. Співпраця із Штернбергом, із яким вони переважно розвивали вдало знайдений у першому фільмі образ, припинилася після того, як успіх наступних стрічок за участю Марлен почав зменшуватися. Дітріх намагался зніматися у стрічках різних жанрів і в різних ролях, але самоповторів їй вдалося уникнути досить рідко. Одним із вдалих і оригінальних фільмів була комедія «Дезіре» (1936).
Друга кар’єра у шоу-бізнесі
Відношення німців до зірки, яка емігрувала, довший час було складним. У 1939 Марлен отримала американське підданство. На фронті вона співала перед американськими солдатами в американській уніформі і навіть була нагороджена американською Медаллю Свободи і французьким орденом Почесного Легіону. Гітлер багато разів намагався повернути її назад. Але даремно. У середині 50-х р.р., не маючи серйозних ролей, Марлен почала свою другу кар’єру у шоу, під час яких виконувала свої найпопулярніші пісні багатьох років. Хриплим голосом у вузькому одязі вона співала Sag mir wo die Blumen sind, Ich bin die fesche Lola та Boys in the Backroom.
У кіно вона в цей час знімається у таких стрічках, як “Свідок обвинувачення” (1958), “Нюрнберзький процес” (1961). Востаннє вона з’явилася на екрані як співачка у стрічці “Просто жиголо”/”Прекрасний жигло - нещасливий жиголо” (1978)”.
Дітріх написала кілька відвертих книг мемуарів “Абетка Марлен Дітріх” (1962), “Тільки з мого життя” (1978), “Марлен Дітріх про Марлен Д.” (1984). Вона присутня за кадром у присвяченій їй стрічці режисера Максиміліанна Шелла “Марлен” (Marlene, 1983). У 2000 році австрійський режисер Йозеф Вільсмаєр зняв сенсаційну з огляду на розміри бюджету для німецького фільму (17,8 мільйонів марок) біографію Дітріх із Катею Флінт (“Чоловік для кожної тональності”) у головній ролі.
Щоправда, особливим успіхом стрічка не користується.
Похована у Берліні
Лише у 1960 році вона знову виступила у Німеччині, де багато хто називав її “зрадницею батьківщини”. Вона охоче розповідала згодом про примирливий жест однієї берлінки, яка сказала: “Ми хочемо знову дружити?” У 1976 році вона ізолювала себе від світу і замкнулася у своєму помешканні в Парижі. Її поховали у рідному місті Берліні.
Цитати з німецької преси до ювілею:
“Протягом певного періоду Марлен Дітріх визначала розвиток кінематографа. Вона маніпулювала своїм “набором костей”, як назвав її по-американськи треноване тіло Жан Ренуар, як гравець у покер картами. Основою її успіху є вдалі і тривалі паузи”.
Ільзе Айхінгер Der Spiegel
“Звичайно, участь Йозефа фон Штернберга у пізнішому успіхові Марлен дуже вагома. Але слід зауважит, що режисер скористався іміджем, який Дітріх створила собі ще до “Голубого ангела”, очевидно, під впливом Грети Гарбо. Легенда про геніального режисера і його творіння підтверджувала ідеології, які поділяла тодішня міжнародні публіка. Овідій створив міфічну модель про стосунки однієї пари, вигадавши скульптора Пігмаліона”, який створив статую, що репрезентує його власний ідеал жінки. Через цю давню історію підтверджується і легенда про “американську мрію”: невідому юну німкеню знаходить і привозить у країну необмежених можливостей американець австрійського походження. І там вона стає зіркою”.
Йозеф Гарнкарц, Frankfurter Rundschau
“Богу дякувати, Марлен виповнилося 100. Інакше фельєтони сьогодні були б зовсім нудними”.
Die tageszeitung, 27.12.2001
“Сьогодні це всім подобається, а тоді в Берліні це було далеко не так однозначно. Те, що Марлен перенесла з кіно у свої пізніші One-Woman-Show на сцені, було те, чого вона навчилася у Штернберга. Стрічки, сітки, повітряні потоки, за допомогою яких він створював двовимірність екранного простору, повинні були дати глядачеві зрозуміти, що він (глядач) не побачить головного, того, що неможливо зобразити. Так Штернберг розумів абстракцію кінематографа”.
Фріда Грефе, Die tageszeitung
Підготувала Наталка СНЯДАНКО
|
|
