Іспанія на чолі ЄС
Країни-кандидати побоюються сповільнення переговорного процесу
ІНТЕГРАЦІЯ
Любко ПЕТРЕНКО
|
З першого січня головування в Європейському Союзі перебере на себе Мадрид. Це не надто тішить десятку країн-кандидатів, оскільки Іспанія завжди, м'яко кажучи, без захоплення ставилася до розширення ЄС на Схід.
Це вже третє головування Мадрида в Євросоюзі (перші два були у 1989 та 1995 роках) -- і перше з часу приходу до влади консервативного уряду на чолі з Хосе Марією Азнаром. Іспанія, яка завжди була аутсайдером елітарного європейського клубу останнім часом змогла серйозно підняти свій авторитет. У першу чергу -- це економічне зростання, яке забезпечило країні виконання умов проживання в "євроленді", сміливі інвестиції в господарку латиноамериканських країн. Не слід забувати й поступу в політичній сфері: активна участь Іспанії у воєнних операцій на Балканах та в Афганістані, поява іспанців на високих посадах у Євросоюзі (чого вартий хоча б керівник зовнішньополітичного і оборонного відомства ЄС Хав'єр Солана). Усе це допомагає країні поступово позбуватися іміджу вічного прохача і невдахи.
Але факт поки що залишається фактом: Іспанія в компанії з Португалією й Грецією усе ще є головними акцепторами бюджету ЄС. Кошти на дотації для сільського господарства і для проведення структурної реформи Мадрид ще не в змозі видобути з внутрішніх резервів. Незважаючи на ухвалення бездефіцитного бюджету, країна продовжує перебувати серед "лідерів" щодо темпів інфляції та кількості безробітних. І 2004 року, коли в Євросоюз інтегруються 10 нових членів, ще бідніших, аніж Іспанія, її позиції у ролі того, хто отримує матеріальну допомогу, сильно похитнуться. Адже Польща, Чехія, Словаччина, балтійські держави теж потребують коштів на сільське господарство і на реструктуризацію. "Ми не дамо себе передчасно пограбувати!" -- застерігали представники Іспанії в ЄС.
Логічно виникає запитання: як зможе Мадрид у найвідповідальніший період напередодні великого розширення ЄС вести переговори з країнами-кандидатами, не отримуючи особливого задоволення від самої перспективи зростання кількості членів елітарного клубу? Питання аж ніяк не риторичне. Утім, відповісти на нього можна буде лише згодом, з огляду на розвиток подій. Зрештою, Іспанія встигла застрахуватися на деякий час, "забивши" наперед шмат євросоюзівського пляцка: на останньому саміті лідерів ЄС було домовлено, що аж до 2006 року Мадрид отримуватиме від Брюсселя все ту ж суму.
До того ж загалом Іспанія налаштована дуже проєвропейськи. Гасло "Більше Європи!" -- стало чи не найпопулярнішим на Піренейському півострові. Іспанці тішаться як діти можливістю користатися зі спільної європейської валюти (песети з їхньою постійною інфляцією вже добряче всім набридли). Іспанські регіони виступають за дедалі глибшу євроінтеграцію, яка допоможе їм у безкровний спосіб реалізувати одвічну мрію -- домогтися більшої незалежності від Мадрида. А сам Мадрид тим часом плекає надію з нарощенням Євросоюзом м'язів вибити собі роль головного координатора з питань Середземноморського регіону. Іспанія навіть претендує на роль близькосхідного миротворця. Експерти ж не піддають жодному сумніву наявність добрих взаємин Мадрида як із Палестиною, так і з Ізраїлем. Інша річ, що ні в одних, ні в інших, піренейська держава не користується великим авторитетом.
|
|
