BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| АРХІВ | INDEX 29-30 ГРУДНЯ 2001 року |

Микола Томенко: Цей рік -- діагноз для України

Директор Інституту політики розповідає про підсумки політичного року

ПРЯМА МОВА

Нинішній рік був дуже бурхливим на події як міжнародні, так і внутрішні. Почався він після нечуваного за всю історію української незалежності "касетного скандалу", а завершується напередодні не менш бурхливого процесу -- початку парламентської виборчої кампанії. Для багатьох політиків це був рік розпачу та надій, катастроф і нових планів. Із запеклої боротьби він почався -- боротьбою і закінчується...


-- Рік 2001 -- це рік діагнозу для України за десятиріччя незалежності. Це визначення стану політичного режиму та суспільних настроїв, адже лише в екстремальних умовах -- коли в суспільстві відбувається політична криза -- можна з'ясувати, хто є реальними політичними гравцями і чим живе суспільство. 2001-й увійшов в історію як рік політичних скандалів, його цінність у тому, що він чітко сфокусував найслабші місця, те, що треба лікувати.

Отже, довів, що ми, дослідники, не помилялися, коли казали, що наше суспільство характеризується олігархічними та охлократичними рисами, де політики під егідою демократії намагаються використати суспільство в якихось своїх вузько корпоративних цілях. Нинішній режим діє неконституційним шляхом: ми живемо насправді в сильній президентській республіці, хоча, за Конституцією, вона має бути президентсько-парламентською. Під кінець року стало зрозуміло, що глава Адміністрації президента -- в нас найголовніша особа, і Кучма тільки йому може довірити підготовку наступних парламентських виборів. Усі кадрові зміни, які зараз відбуваються, фактично робляться "під главу Адміністрації президента": саме Володимир Литвин підбирає нових посадовців, а не прем'єр-міністр Анатолій Кінах.

Ми побачили, що в цьому режимі силові міністерства та система правоохоронних органів повністю виведені зі структури влади, і цим вони є дуже небезпечними. Формально підпорядковані президентові, а реально діють як автономні одиниці, які інкорпорувалися в систему олігархічного режиму, відтак ні уряд, ні парламент, ні суспільство не здатні їх контролювати. Навіть зміна міністра вже не може допомогти, оскільки необхідна корінна перебудова системи правоохоронних органів України. "Касетний скандал" і катастрофа літака Ту-154 довели необхідність таких змін.

Це стосується правлячої еліти, але нічим не кращою є ситуація в середовищі опозиції. Наразі в Україні немає системної опозиції, яка б чітко, стратегічно мислила та діяла. Наша опозиція поділена на кілька груп, які мають різну ідеологію і тактичні установки. Відтак поки ми живемо в такому "атомізованому" суспільстві, не можна буде говорити про чітку лінію конфлікту між владою й опозицією. Як влада поділена на достатньо різні конкуруючі олігархічні угрупування, так і всередині опозиції внутрішні конфлікти та конкуренція не є меншими.

Останній висновок ґрунтується на тому, що суспільство усвідомило неможливість дуже короткого радикального революційного шляху зміни політичного режиму. У лютому-березні був пік, коли суспільство сприймало ймовірність революції: ми зафіксували, що 60-65 % громадян підтримали акцію "Україна без Кучми". Сьогодні ж настрої української громади свідчать про те, що революційних потрясінь найближчим часом не буде, а влада оновлюватиметься традиційно -- через парламентські та президентські вибори.

-- І все ж, чому опозиція не стала сильнішою, а влада більш контрольованою з боку суспільства?

-- Я думаю, що треба було вирішити дві проблеми. По-перше, проблему діалогу опозиції та суспільства. Опозиція зробила одну дуже велику помилку: вона почала говорити суспільству, що ключова проблема -- це зміна прізвища президента. А суспільство в якийсь момент зрозуміло, що для опозиції принципово важливо лише захопити владу, а що далі буде -- залишалося невідомим. Опозиція мала б роз'яснити, яким буде життя після Кучми, тому що суспільство потребувало цієї відповіді. По-друге, в різних сегментів опозиції були розбіжності щодо тактики конкретних дій, у цьому контексті головною помилкою була відмова від переговорів чи "круглого столу" з владою. Юлія Тимошенко допустила серйозну помилку (я розумію, що вона дивилася на все "тюремними" очима): складалося враження, що вона була переконана в завершенні революції, як усі, ніби чекала стати біля прапора переможеної влади. Насправді ситуація була складною, я вважав би тоді за потрібне вимагати під час переговорів від влади (а вона була б готова йти на поступки) серйозних змін в інформаційній системі; виборчого законодавства -- зокрема, запровадження пропорційної системи виборів. Такі передумови створили б ґрунт для оксамитової революції, бо переконання, що Кучма сам напише заяву про відставку, була абсолютно хибним, -- для цього вся територія України мала б "горіти" революцією, тоді президенту та його оточенню не було б де стати. Натомість локальні протести і дії радикально налаштованих крайніх правих дозволили владі показати суспільству тваринне обличчя опозиції. Народ побачив, що опозиція не надто відрізняється від влади, і тому відмовився допомагати опозиції брати владу. А загальний висновок такий: якщо програє опозиція -- зміцнюється влада.

-- Чи не вважаєте, що опозицію знищила і традиційна для України проблема єдиного лідера?

-- Це важливий тактичний момент, тому що на певному етапі протистояння опозиція мала б сказати, що це непринципове питання і президентом стане будь-хто, обраний демократичним шляхом. Або ж можна було домовитися про єдиного кандидата. Опозиція пішла іншим шляхом: кожна тусовка говорила, що наступник президента -- це найбільш чесний Мороз, найбільш принципова Тимошенка або найбільш професійний Ющенко. Таким чином, з'явилася N-на кількість кандидатів, що, на мою думку, вдало використала влада: мовляв, усі вони хочуть бути президентами. Саме так це зрозуміло суспільство.

-- Як, на вашу думку, політична криза змінила міжнародну ситуацію довкола України?

-- У період скандалів усі впливові країни, зокрема Росія та США, вирішили скористатися ситуацією. Америка на першому етапі симпатизувала опозиції за виступи проти корупції, олігархічного впливу тощо, але не вдавалася до якихось серйозних кроків, щоб не втручатися у внутрішні справи України. А Росія намагалася допомогти президентові (хоч зі скепсисом ставиться до Леоніда Кучми), оскільки розуміла, що потім матиме і політичні, і економічні дивіденди, що спостерігаємо вже сьогодні.

-- Ви вказували на посилення ролі Адміністрації президента. Політична криза не минулася безслідно і для олігархічного оточення президента?

-- Позиція президента щодо представників олігархічних груп була завжди достатньо скептичною, він завжди боявся монополізації якоюсь однією фінансово-політичною групою. "Касетний скандал" став, звичайно, випробовуванням для олігархів. Виграла насамперед фінансово-політична група, сконцентрована в "Трудовій Україні" (Пінчук-Тигипко), вона найбільш віддано працювала на президента; якоюсь мірою виграв "донецький" клан -- Азаров, Янукович, Ахметов. Натомість "київська" група -- Суркіс, Медведчук, Бродський -- допустила низку тактичних помилок. Ці політики почали використовувати "касетний скандал" для вирішення своїх проблем і дуже активно підтримали деякі вимоги опозиції, зокрема відставку міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, оскільки завжди вважали його своїм політичним ворогом -- ланка Литвин-Кравченко боролася із впливом СДПУ(о) на Закарпатті. "Київський" клан активно використовував ситуацію і проти глави СБУ Леоніда Деркача, оскільки ланка Марчук-Радченко для СДПУ(о) була більш політично вигідною; вони практично "дотиснули" президента змінити генерального прокурора Михайла Потебенька, який активніше працює з Компартією, на Юрія Гайсинського, більш близького для СДПУ(о). Виглядало так, що вони ніби підтримали президента, а насправді були страшно задоволені в цій справі тим, що можуть вирішити свої проблеми. Думаю, що президент і його оточення помітили це. Принаймні маємо історію з відставкою Віктора Медведчука: президент, звичайно ж, не ініціював цього питання, але й не боровся за Медведчука. Просто Кучма в непрості для нього часи побачив, що його врятував швидше апарат виконавчої влади, а не олігархи, які в певний момент засумнівалися, чи треба боротися за главу держави.

-- У той час багато говорили про так звану "змову олігархів", метою якої була відставка діючого президента. Чи можливе повторення такої ситуації після проведення парламентських виборів?

- Я вважаю, що зараз відставка Леоніда Кучми і перспектива дострокових президентських виборів є третьою за ймовірністю альтернативою. Другим шляхом розвитку подій є створення пропрезидентської більшості, зміцнення інституту президента через внесення змін до Конституції і, можливо, продовження повноважень Леоніда Кучми на третій термін. Третьою і найбільш імовірною альтернативою є створення прагматичної некомуністичної та майже неолігархічної більшості, яка сформує сильний, максимально налаштований на вирішення економічних проблем уряд. Цей варіант розвитку подій, на мою думку, передбачає також проведення президентських виборів у відповідний час -- у 2004 році.

-- Після "касетного скандалу" відбувається сильне розмежування багатьох партій, навіть тих, які нібито вважалися дружніми структурами. Чи пов'язано це з президентськими амбіціями лідерів політичних сил, чи пояснюється іншими причинами?

-- Перед парламентськими виборами всі повертаються до ідеологічних "квартир", бо ідеологічно українське суспільство поділене дуже чітко. Тому об'єднання Мороза, Тимошенко, Ющенка в єдиний блок -- це фантасмагорична ідея зі сфери якоїсь політичної арифметики. А в політиці арифметика не діє, діє геометрія. Якщо політики домовляються між собою, то це не означає, що їх виборці автоматично конвертуються і стають спроможними сприймати протилежні ідеології. Усі наші дослідження показали, що прихильники Віктора Ющенка й Олександра Мороза є абсолютно неконвертованими, прихильники Соцпартії бояться Руху, а прихильники Руху переконані, що прихильники Мороза ходять із червоним прапором і ніколи не підтримають національних ідей.

Серйозні протистояння відбуваються і між фінансово-політичними групами. Як правило, перед парламентськими виборами з "обойми" випадає одне з угруповань і страждає його лідер, наприклад, потрапляє в Сан-Франциско (мається на увазі Павло Лазаренко -- Д. Я.). Зараз є дві групи, які можуть бути серйозно понищені -- це "Демсоюз" Олександра Волкова та СДПУ(о) Віктора Медведчука.

Натомість об'єднавчі процеси, пошук єдиного фронту відбуватимуться вже в переддень президентських виборів. Перший етап консолідації політичних сил проходитиме впродовж творення парламентської більшості, наступний -- перед президентськими виборами. Тоді олігархи назвуть свого кандидата в президенти, а опозиція повинна домовитися щодо свого кандидата.

-- Як, на вашу думку, розподіляться місць у наступному складі Верховної Ради?

-- Для частини парламенту, яка обиратиметься за партійними списками, розподіл місць буде таким: блок Ющенка "Наша Україна" на першому місці, Компартія -- на другому, "За єдину Україну" -- на третьому. Четверте-п'яте розподілять, як карта ляже, або СДПУ(о), або Партія зелених. Тут чітко простежуються лінії конфліктів. Конфлікт "Наша Україна" -- КПУ є боротьбою двох загальнонаціональних ідеологій. До конфлікту "За єдину Україну" --СДПУ(о) -- Партія зелених залучено сили, які не мають чіткої ідеології, існування яких визначає система роботи, використання адміністративного ресурсу, медіа-впливу. І нарешті є група політичних партій, які борються за протестуючий електорат: Блок Тимошенко, Блок Мороза, Блок Вітренко, "Яблуко" фактично теж виявляє аналогічні претензії. Поки що дуже мало шансів мають блок Олександра Омельченка "Єдність" і блок "Демократичного союзу" -- за більшістю опитувань їх підтримують лише 1,5-2,5% виборців.

Тут я не бачу якихось несподіванок. Натомість найзапекліша ключова боротьба відбуватиметься в мажоритарних округах, адже той, хто пройде в мажоритарній частині, той переможе вибори. На лідерство тут претендує блок "За єдину Україну", який зараз практично відмовився ділитися округами: ще два місяці тому йшлося про те, що "За єдину Україну" збирався брати собі три чверті округів, а останню -- віддати "Демсоюзу" та СДПУ(о). Зараз ситуація виглядає так, що "За єдину Україну" збирається охопити всі округи, а губернатори та голови районних держадміністрацій будуть персонально відповідати (мабуть, своєю посадою) за показники в кожному з них.

Розмовляв Дмитро ЯЦЕНКО

POSTUP - ПОСТУП
№200 (858),
29-30 ГРУДНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·У передчутті дива
·ВСЕРЕДИНІ
·Осама бін Ладен ще живий?
·Чому стався вибух?

ПОГЛЯД
·ПРИТЧА ПРО БОЖЕСТВЕННОГО СІЯЧА
·Між минулим і майбутнім
·Чому стався вибух?
·Із наступного року українських книжок не буде
·Міліція знає, хто стріляв у Писарчука

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Акт примирення
·Володимир Печер: Ми не лише виробники пива, а й носії певної культури та традицій, з ним пов'язаних
·ХРОНІКА
·Автонавантажувач перепрофільовується

ПОСТУП З КРАЮ
·Микола Томенко: Цей рік -- діагноз для України

ПОСТУП У СВІТ
·Іспанія на чолі ЄС
·Знову -- на шибеницю
·МОСКОВСЬКИЙ ЩОДЕННИК
·СВІТООГЛЯД

ПОСТУП НАУКИ І ТЕХНОЛОГІЙ
·Відкриття року
·Космічні технології в біблійній археології
·Парниковий ефект по-марсіанськи
·Чума XXI століття

СПОРТ-ПОСТУП
·Загадки міста Лева
·Підсумки 2001 року
·І все ж таки Невіо Скала

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·СВІТЛИНА ТИЖНЯ

 






 


Український центр Інтернет-реклами "ECHO"

Wertep top 100