МВФ скинув президента Аргентини
До влади в країні повертаються пероністи
БУНТ
Любко ПЕТРЕНКО
|
Світлина REUTERS
|
Глава Аргентинської Республіки Фернандо де ла Руа визнав свою неспроможність боротися з хаосом, у який поринула його держава після голодних бунтів, і офіційно оголосив про відставку. Після дворічної перерви до влади повертаються пероністи, утім це навряд чи зможе врятувати країну від економічного колапсу.
Без володіння усім комплексом інформації важко сказати однозначно, чим завинив Фернандо де ла Руа перед Міжнародним валютним фондом. Може, він просто не сподобався керівникам МВФ. Словом, свідомо чи несвідомо фонд спровокував відставку президента. Це сталося ще 5 грудня, коли члени ради директорів міжнародної кредитної організації вирішили призупинити видачу наступних 1,3 млрд. дол. із загального кредиту 22 млрд., призначеного на виведення економіки Аргентини з рецесії.
Ухвалюючи це рішення, фінансові бонзи не могли не розуміти, що 19 грудня країна потрапить у соціальне пекло. Адже саме того дня Буенос-Айрес мав виплатити черговий транш зовнішнього боргу. Без грошей МВФ залишалися два виходи: або відмовитись від виплат, оголосивши дефолт, або знекровити внутрішню фінансову систему. Міністр економіки Домінго Кавальйо (саме йому належала ідея прив'язати аргентинське песо до долара як 1:1) переконав уряд і президента, що доречніше зберегти добрий міжнародний імідж, а зі своїми людьми можна вдасться якось упоратися. Проблему виплати зовнішніх боргів Аргентина, що залишилася без підтримки Міжнародного валютного фонду, вирішила шляхом випуску нових боргових цінних паперів із більш тривалим терміном погашення та нижчими процентними виплатами. Звісно ж, такого ніхто не купить на зовнішньому ринку, з огляду на кризову ситуацію в Аргентині. Тому їх нав'язали місцевим банкам. Це призвело до того, що внутрішній борг стрімко зріс: уряд уже не виконав зобов'язань перед місцевими банками та пенсійними фондами на 50 млрд. дол.
Аргентинці ж виявилися не такими терплячими, як-от українці. Коли було "заморожено" зарплати, пенсії, встановлено верхню межу одноразової видачі грошей у банках (до 250 дол. на тиждень), латиноамериканці не терпіли по-мазохістськи наруги, а вчинили фактично революцію.
Ця країна вже бачила щось схоже 12 років тому: розграбовані крамниці, підпалені урядові будівлі, перевернуті автомашини. Поліція водяними гарматами та сльозогінним газом намагається втихомирити натовп, а це його лише підбурює. І коли вже гумові кийки не допомагають, до рук беруть вогнепальну зброю.
Як під час усілякого справжнього бунту, не обійшлося без людських жертв. За останніми даними з Буенос-Айреса, щонайменше 22 особи загинули, понад сотню поранено, тисячі бунтарів заарештовано.
Аргентинці знехтували закликами президента зберігати спокій. Їх не спокусили безкоштовні харчі на суму 8 млн. дол., які роздавали в усій країні за наказом глави держави, не налякало запровадження надзвичайного стану із забороною впродовж 30 днів проводити масові акції.
У жовтні 1999 року лідер Громадянської спілки, 64-річний юрист Фернандо де ла Руа переміг на президентських виборах свого попередника Карлоса Менема, який скомпрометував своє ім'я масою скандалів, пов'язаних з корупцією й організованою злочинністю. Аргентинці повірили, що новий президент зможе вивести країну з чергової рецесії, яка почалася 1997 року. Де ла Руа міг залишатися на посаді ще принаймні до 2003 року, але після голодного бунту зрозумів, що вже безсилий щось вдіяти в цій ситуації, тож гідно проголосив про відмову від посади. Це не надто вразило його співгромадян, які вже давно розчарувалися у президенті. Згідно з соціологічними опитуваннями, проведеними ще на початку грудня, майже 75 % населення висловило впевненість, що де ла Руа не спроможний керувати країною, 57 % чітко заявили, що бажають його відставки.
Знову напрошується паралель з Україною: там, за океаном, політики вміють піти вчасно, зберігаючи гонор. У нас ще не навчилися цього робити. Рейтинги популярності, гідність -- це все чуже нам. Головне -- аби не було війни.
Останню надію президент покладав на співпрацю з опозиційною Партією юстиціалістів (їх іще називають пероністами). Але останні проігнорували пропозицію де ла Руа утворити уряд національної згоди. Вони, очевидно, зрозуміли, що незабаром влада до них перейде вповні. Адже за законами республіки, писля демісії президента першою людиною в країні стає спікер. А ним є лідер пероністів Рамон Пуерта. Сама ж партія має більшість у конгресі, тож тепер їй належатиме практично вся влада.
|
|
