Минуле в квадраті
МУЗЕЙНИЦТВО
Олег КОМАРЧУК
У музейних залах (проспект Свободи, 20) для всіх, хто цікавиться історією українського мистецтва, нещодавно відбулася презентація двох чисел відновленого видання "Літопис Національного музею", започаткованого 1934 року Союзом прихильників Національного музею у Львові й відновленого торік завдяки доброчинному сприянню власниці приватної мистецької галереї у Філадельфії (США) Христині Чорпіті.
Та коли 1(6) число "Літопису", присвячене життю Національного музею у міленіумному році, побачило світ лише за часткової підтримки пані Дибуляк-Чорпіти, то цьогорічні видання -- № 7 та № 8, які укладали Василь Откович, Ганна Врочинська, Тетяна Демко, Данута Посацька та Олег Сидор -- цілковито (!) профінансовані особисто цією знаною меценаткою низки культурно-мистецьких заходів та видань в Україні й, зокрема, у Львові.
Причому коли річник продовжує висвітлювати такі питання, як минулі сторінки історії Національного музею у Львові, його раритети, наукові дослідження й каталоги, виставкову й ювілейну хроніку, то спеціальне стереотипне видання зреферованого "Літопису" за 1934-1938 роки постало несподівано. Христині Чорпіті, як вона сама зізналася на презентації альманахів, буквально кілька тижнів тому був віщий сон. У цьому сні вона просила Митрополита Андрея Шептицького (якого, попри незавершену беатифікацію, меценатка все ж таки вважає за святого) вказати їй шлях, яким вона може прислужитися українському мистецтву. Якою була відповідь, можна судити з того, що історики мистецтва отримали зшиток документів накладом у 500 примірників, які до недавнього часу були недоступні широкому загалу. Серед репринтів окрім рахункових звітів Національного музею, затримують увагу статті "Національне мистецтво" Олександра Архипенка (1934 р.), "До критиків слова про критику" Миколи Федюка та "деякі міркування про мистецтво з приводу вистави українського мистецтва в Національному Музеї" Іларіона Свєнціцького (1935 р.), "Настина могила у Крилосі" Ярослава Пастернака (1936 р.), "Спроба систематизації ручних різьблених хрестів XVII-XIX вв." Віри Сєнціцької (1937 р.), виклад радіовиступу Я. В. "З музейних проблем: Як слід дивитися на вистави творів мистецтва" (1938 р.).
Що ж до сучасної нам хроніки Національного музею, то вона страждає на повну відсутність аналітики як тимчасових виставок, так і постійної експозиції. Ці важливі рубрики з лихвою перекриває розділ "З історії музею. Минуле", де з "Білих сторінок" патріарха львівського мистецтвознавства Миколи Батога довідуємося про його приватний життєпис, в якому втаємничений у приховані історичні колізії автор згадує про себе в третій особі однини. Цікавим мемуарам суб'єктивізм не шкодить, а от об'єктивній історії? Причому обидва видання потерпають від поганої коректури. Чого варте, наприклад, речення зі статті "Іконопис Галичини" Патріарха УАПЦ Димитрія: "Митрополит послав відповідних людей на студії за кондон..." Трапляються й не менш абсурдні недогляди.
На цьому тлі справді цікавими видаються публікації Данути Посацької "З історії фондових збірок музею" та "Ікона страшного суду з Вільшаниці. З матеріалів зведеного каталога збірок НМЛ" Олега Сидора.
До речі, теперішню виставку "Тема страшного суду в українському іконописі" у музейних залах на проспекті Свободи тепер удвічі цікавіше переглядати саме після цього "дешифрування страшносудної символіки" Олега Сидора. Спробуйте, не пошкодуєте!
|
|
