Економічна вісь Донецьк-Львів
"Перетягування регіональної ""ковдри"" заважає державотворенню"
РЕГІОНИ
Любов ВИТКОВИЧ
Міжрегіональні відносини в Україні на сьогодні мало вивчені, й це до певної міри гальмує їхній розвиток. Співпраця регіонів для існування держави надзвичайно важлива, інакше посилення розбіжностей між Сходом та Заходом у політичному, економічному і в духовно-культурному середовищі може призвести навіть до втрати суверенітету.
Після здобуття незалежності основним завданням було відновлення та встановлення відносин між країнами СНД, у першу чергу -- з Росією. З одного боку, це дало змогу не зупинити процес виробництва важливої продукції, з іншого -- надовго відкинуло перспективу миттєвої переорієнтації, пошуку нових стратегічних партнерів.
Попри все, деякі регіони України зуміли зорієнтуватися в таких умовах. Індустріально розвинений Схід (Донеччина) утримував експортний потенціал, а через протекціоністську політику стосовно українських підприємств-експортерів залучив "левову" частку національного капіталу. Так створилися фінансово потужній регіон, фінансово-промислові групи, зацікавленість у розвитку місцевого бізнесу.
Вибір Донбасу в якості території пріоритетного економічного розвитку визначено насамперед його соціально-економічним становищем. Донецька область посідає лише 12 місце серед областей України за територією, проте має найбільшу чисельність населення й трудовий потенціал. Перше місце область займає за обсягом ВНП та обсягом прибутку. Безумовно, область утримує лідерство за видобутком енергетичного і коксівного вугілля, за продукцією чорної металургії, за виробництвом цементу, в машинобудуванні. Серед перших Донеччина і за вирощуванням соняшника, деяких зернових культур, продукції тваринництва.
Проте в економіці регіону нагромаджуються міжгалузеві та внутрішньогалузеві диспропорції. Питома вага енерго-, матеріало-, та капіталоємних виробництв зростає; на сьогодні вона складає 78% загального обсягу виробництва в області. Це є дуже негативним показником. Енергоємність продукції у 4 рази перевищує показники високорозвинених країн. Металоємність продукції машинобудування у 2-4 рази більша від світових стандартів. Часто собівартість продукції на 20-30% перевищує міжнародні аналоги. Усе це зумовлює високу витратність і низьку ефективність економіки області. Проте основним завданням є залучення інвестицій у пріоритетні галузі, залишаючи позаду інноваційний розвиток, оновлення технологій, екологію.
Тим часом у Західній Україні, зокрема на Львівщині, де немає важливих стратегічних підприємств (у прикордонній зоні в СРСР не будували стратегічні підприємства -- на випадок війни), політика була іншою. Тут основний акцент було зроблено на державотворчий процес та національне відродження. І так потенційно слабка економіка Львівщина відійшла на задній план. Тому залучити внутрішні інвестиції та втримати на плаву окремі важливі заводи тут не вдалося.
Завод "Автонавантажувач" заробляє здачею в оренду власної виробничої площі. На заводі "Електрон" напіврозвалена інфраструктура. Львівський автобусний завод нещодавно продали українсько-російському виробничому підприємству "Сил-Авто", проте він і надалі простоює. Інші заводи, які ще функціонують, мають "антикварне" обладнання; навряд чи хтось захоче розгортати виробництво на техніці радянського зразка.
Проте тут досить успішно процвітають харчова та переробна промисловість, малий бізнес. Львівські бренди "Світоч", "Львівське", "Галка", "Гетьман", "Іскра", "Енеїда" відомі по всій Україні й далеко за її межами. Успішними підприємствами є "Львівська пивоварня", лікеро-горілчаний завод тощо. На Львівщині практично немає жодної галузі, яка б вичерпала свій виробничий потенціал. Тут можна займатися всім -- від видобутку вугілля та сірки до розгортання світового значення туризму. Бракує лише інвестицій.
Дивно, проте два такі різні на перший погляд регіони України, по суті, вдало доповнюють економічний та соціальний процес один одного.
В Україні лише на Донечинні ("Донецьк" та "Азов") та Львівщині ("Яворів" та "Курортополіс Трускавець") створено спеціальні економічні зони (правда, не можна забувати й про вільні порти). Донецька область накопичила значно більше досвіду в цій сфері, натомість львівські зони спеціального економічного режиму ще зовсім молоді. Наукова співпраця у цій галузі налагоджена, проте практичний досвід, на жаль, не передається.
Торговельний оборот Львівської та Донецької областей у 2000 році був дуже малим: експорт Львівщиною продукції на Донеччину становив лише 14% загального об'єму експорту області, імпорт -- 12%. Така ситуація викликає логічне запитання: чому і колись, і тепер політика різновекторності Сходу й Заходу (вигідна окремим групам чи партіям) так і не зуміла створити єдиний економічний, політичний, культурний, зрештою, духовний клімат між двома стратегічно важливими регіонами? Адже держава -- це одне ціле, де схід і захід -- тільки географічні сторони світу. Є два способи створити міцну державу. Перший -- це коли на тлі національного, мовного, культурного і духовного єднання виникає економічна співпраця, і з подальшою інтеграцією регіони зливаються в один інститут, і другий -- з точністю до навпаки: це коли економічні відносини та тісний розвиток викликають духовне єднання, створення єдиних національних цінностей. Перший шлях Україна не змогла чи не схотіла використати, тому на черзі -- другий. А інших просто нема...
Автор -- економіст-аналітик Центру політичних досліджень "Нова Хвиля"
|
|
