Все-таки, Ти існуєш
Цього року Святий Миколай відвідав усіх, хто його чекав найбільше
СВЯТО
Остап ДРОЗДОВ
Вчора завершилася акція Мальтійської служби допомоги у Львові "Святий Миколай -- дітям з інтернатів". Акція милосердя була благословенна Главою УГКЦ Кардиналом Любомиром Гузаром. Цього року на листи потребуючих дітей відгукнулося як ніколи багато доброчинців. У 35 інтернатах області побували Святі Миколаї саме з тими подарунками, про який мріяла кожна дитина.
"Заходь. Буду чекати"
Діти, яким нема кому з найближчих покласти під подушку подарунка, заздалегідь написали листи Святому Миколаєві. У них -- заповітні побажання дітей із інтернатів. Ці листи заодно розповідають про життя тих, про кого ми згадуєм хіба що по великих святах.
Ось уривок із листа Наталі Стефанко. "Мій тато сидить в тюрмі, а мама вже 3 місяці, як десь поїхала і не дає про себе знати. Мені дуже сумно, коли дітей батьки забирають додому або коли їм купують цукерки. Святий Миколаю! Я знаю, що Ти дуже любиш малих дітей, які слухають старших, ходять до церкви, не забувають молитися щодня. Я хотіла б одержати куртку (розмір 40), штани, рукавиці, тетріс і цукерки. З нетерпінням буду чекати тебе в гості".
Мар'ян Петрайко з 9 класу із Святим Миколаєм поділився таким: "Із самого ранку у мене гарний настрій. І хоч у цей день я не вдома, я знаю, що Ти не забудеш мене. Я дуже прошу, подаруй мені м'яч і футболку".
Ще одна дівчинка розповіла про себе: "Я вже 5 років навчаюся в школі-інтернаті у 8 класі. У мене з батьків нікого немає, всі мене покинули. Але я не гніваюся на них, що вони мене забули. Я завжди пам'ятаю їх, як свічку, що горить і ніколи не згасає. Ходжу в музичну школу, граю на флейті, співаю в шкільному хорі, вивчаю італійську пісню. З самого дитинства ходжу в церкву, молюся до Бога і Матінки Божої, щоби охороняла від всякого злого. Я б хотіла одержати на свято Миколая невеличкий подарунок, якщо зможете, плеєр, м'яку іграшку і обов'язково солодощі".
"Пише тобі листа дівчинка Роксоляна. Я знаю, що ти добрий чарівник і охоронець дитячих мрій та надій. Я знаю, що зі свого будинку, з неба ти бачиш кожну дитину, її мрії і сподівання. Я так би хотіла, щоб ти побачив мене, дівчинку, яка навчається у 5 класі в інтернаті. Народилася я в багатодітній сім'ї. Я знаю, що найкращий дарунок для Святого Миколая - це коли дитина любить Бога, свій дім і свою землю. Якщо можна, скромний подарунок: гарний пенал, цукерки, шапочку і рукавчики".
9-класниця Рава-Руської школи-інтернату пише: "Маю багато хороших друзів, яких я люблю і вони для мене все. Також дуже люблю виховательку, так як у мене немає батьків, то вона мені їх заміняє. Бажаю тобі Божої ласки і милосердя, нехай ангел допомагає і хранить. Я хочу попросити у тебе спортивний костюм тріо, якщо зможеш".
Марія Свірська із Самбірського інтернату розказала Св.Миколаєві своє сокровенне: "Тато мій працює їздовим. На вихідних я допомагаю йому поратися по господарству (прати одяг, готувати їсти, мити посуд, прибирати). Улюбленим моїм заняттям є поїздка з татом до лісу по дрова. У минулому році померла моя мама. Я любила залишатися з нею вдома і допомагати їй. Навіть тепер я часто бачу її в снах. Дуже прикро залишатися без мами. Мені не вистачає її поряд. Кілька років я мрію побачити на своїй руці годинник. Також хочу мати осінню гарну куртку, в якій кожної неділі ходити до Церкви".
"Я з радістю пишу тобі листа, хоч мені вже 15 років, -- це лист Галадей Оксани. - У цьому віці всі вже знають, що подарунки під подушки кладуть батьки. Але не дивлячись на це, десь там, далеко в душі, незалежно від віку всі вірять у Миколая. Я вважаю, що коли наші батьки кладуть подарунки своїм малятам, то Ти, Святий Миколаю, десь поруч, просто тебе ніхто не бачить. Все-таки ти існуєш. У сім'ї я не одна. Інколи я бачу, що сваряться рідні сестри чи брати, мені якось дивно, як можна ображати близьких. Мою маму звати Люба. Я її дуже люблю, і всім, що в мене є, я завдячую лише їй. Тата у мене нема. Він не пише і не хоче приїжджати, але мене це не дуже засмучує. Зараз з нами живе вітчим. Навіть не знаю, що би то мені замовити. Знаєш, я взагалі-то не дуже люблю шось у когось просити, а коли все перечисляти, що я хочу, то мені, мабуть, не вистачить зошита. Мабуть, найбільші мої бажання ти виконати не зможеш, тому що найбільшим моїм бажанням є вилікуватися, вивчитися і знайти гарну роботу. Ще -- щоб була здорова моя мама. Скажу одне. Я дуже люблю солодощі і банани. А ще мрію мати фотоапарат або плеєр. Ну от і все. Може, та людина, що буде перечитувати цей лист, знайде мій лист нудним або ж дурним. Дякую за увагу. Заходь. Буду чекати".
Миколайками ставали навіть бабці
"Діти з 35 інтернатів та сиротинців написали листи до Святого Миколая з надією на подарунок. Візьміть листи дитини - напишіть відповідь". Протягом останніх трьох тижнів повідомлення про благодійну акцію Мальтійської служби допомоги можна було почути по радіо, побачити по телевізору, прочитати в газеті... Як велику приємність можна констатувати те, що кожного року кількість охочих допомогти дітям із інтернатів і сиротинців зростає. У 1999 році було 120 таких організацій, минулоріч 150, а цього ж року доброчинцями стали називатися 210 організацій.
Але найприємніше те, що близько трьох тисяч листів, які прийшли Святому Миколаєві, за дуже короткий термін були розібрані меценатами. "Подарунки - це дуже добре і гарно, -- розповідає заступник директора Мальтійської служби допомоги у Львові Олексій Побурко, -- але ми просили людей, котрі брали листи, обов'язково написати дитині відповідь. Має бути елемент дива". Частина листів розповсюджувалася через парафії, а за частиною люди приходили просто в офіс мальтійців. Якось прийшла бабця, із зовнішнього вигляду якої було зрозуміло, що перебивається вона лише однією пенсією. Вона принесла ручний годинник. "Я там читала в газеті, що хлопчик чекає на годинник, я тут принесла, передайте", -- і поклала на стіл ще й невеликий пакуночок зі солодощами.
Приходили абсолютно різні люди - і такі, що самі потребують допомоги, але за останні гроші купують подарунки дітям, і такі, котрі можуть допомогти й не одній дитині. Коли закінчилися листи, а люди все ще приходили, вони просто перераховували гроші чи залишали солодощі. Адже, окрім дітей, які написали листи Святому Миколаєві, було ще й багато маленьких, які не вміють писати, але теж чекали свята. "Жодна дитина не залишилася без подарунка, -- говорить Олексій Побурко. -- Ми мали відомості про кожну дитину, і всі діти отримували іменні пакунки, згідно зі своїми потребами". Вартість деяких подарунків була близько 100 доларів. Наприклад, хлопчик попросив собі спортивний костюм, молодшому братику - кросівки, а бабусі, яка єдина доглядає за ними, дві гарні хустини. Хто ж зможе відмовити такій дитині у проханні?
Щоправда, були і прикрі моменти - коли хлопчикові Святий Миколай приніс гарні, дорогі кросівки, але на розмір менші від його ноги. Спершу був розпач, але, зрозуміло, що Святий Миколай пообіцяв замінити кросівки на більші.
"Вони вас дуже чекали"
18-го ввечері разом із активістами "Молодої Просвіти" я поїхав у спеціальну загально-освітню школу-інтернат №104, що в Брюховичах. Це школа для дітей, які потребують корекції розумового розвитку. Там вчаться 123 дитини, з них 2 сироти, 12 напівсироти, 6 таких, яких виховують тати. Як правило, усі ці діти хворі то на олігофренію, то на хворобу Дауна, то на епілепсію, то на дефекти пам'яті.
Там нас чекали з самого ранку. І щойно машина під'їхала до брами інтернату, як купка дітей миттю її оточила і з ввічливим: "Доброго дня!" (насправді вже було темно) нас проінформували про всі в'їзди і виїзди на територію. Молоденька вихователька замість дітей лаконічно сповістила: "Вони вас дуже чекали, довелося заспокоювати їх тим, що в Миколая стільки справ, і він мусить усіх об'їхати". А у дверях якесь дівча, мабуть, місцевий лідер, за комір притягнула свого колегу і солідно переконувала: "Видиш, приїхали! Бо хто це по-твоєму! Ото сліпак!". І всю дорогу від двору до кабінету завуча, де гості наводили святочний марафет, нас супроводжували збуджені вигуки: "Добрий вечір!" уперемішку з "Нарешті!". Хтось із допитливих поважно запитав: "Вас що, так багато?". "А ти порахуй - і будеш знати", -- злукавив директор. Десь хвилин за 15, коли ми вже й забули про те, що дали дитині таке відповідальне завдання, хлопчина заглянув у кабінет і радо так: "Порахував. Рівно 10".
У Миколая діти вірили по-справжньому. Навіть старшокласники. Вони, як розповіли вихователі, усвідомлюють, що чудотворець не існує персонально, але свято вірять, що саме він "нашіптує" доброчинцям спричинитися до подарунку. Щодня на ранковій лінійці дітям нагадували: пора писати листи до Миколая -- а може, якраз, бажання сповниться... На це подівалися десь понад 80 дітей. Решті ж, які не змогли написати Миколаєві прохання (чи то хтось хворів поза школою, чи важкувато було писати), "Молода Просвіта" подбала про подарунки на свій розсуд.
У залі з новорічно прибраною ялинкою діти вже сиділи рядочком на лавочках і трепетно чогось чекали: один одного поштуркували, смішили -- словом, свято. Було дуже відчутно, що ці діти начебто й знають, яке свято буде, але, як у справжній казці, не знали, як саме воно настане через лічені хвилини.
Поки артисти готувалися, діти розважали себе власною "самодіяльністю". Віршики про Миколая вчили заздлагегідь у кожному класі. Для дитини вийти на середину перед своїми одношкільниками і задекламувати вірш -- це теж маленька подія. Тому й читці виступала ну дуже натхненно: чітко вимовляючи слова, тримаючи руки, немов на шикуванні, зі сценічною усмішкою і з відчуттям того, що тебе слухають геть усі. Хлопчик із хворобою Дауна почав співати "Бог предвічний". Низьким голосом, повільно і розбірливо. Зал почав підспівувати -- кожен майже пошепки собі під ніс...
На міні-виставі було все традиційне: чортики, які чіплялися до, Баба Яга з довжелезною мітлою, ангел і звісно ж, сам Святий Чудотворець. Треба було бачити, як діти згідливо кивали головами на слова: "Хто з добром у світ ступає, той завжди перемагає" і як вони слухняно погоджувалися на вмовляння ангела не слухати підступних "порад" чортенят.
Настала довгоочікувана мить. Діти її відчули, і маленьку паузу після останнього слова "в риму" хтось несміливо заповнив: "Подарунки". Кожен подарунок був іменний, на середину виходили учні інтернату по прізвищу. Що в пакеті, не знав ніхто. Учениця 3-го класу Яким Маруся залюбки почала розмову: "Я просила йогурт, який-небудь. І печиво. Та сама вже забула, що просила. Але то я не вам писала лист. Я вас не дуже доре знаю. А вам Миколай нічо не приніс?". Її подруга Іра Музика коротко проінформувала: "Рукавиці! Я й не просила, а він сам їх приніс!". Спритний семикласник Андрій Мацько поважно відповів: "Я м'яч просив футбольний. Ото вже будем з пацанами копати!". "Ух ти, скільки цукерків!", -- десь пролунало ззаду. Першокласникам дісталися такі великі пачки, що ті ледве їх доносили до своїх покоїв.
Під час "нагороди" (а діти, схоже, саме так сприймали вручення) можна було бачити, як вони нервують, ретельно прислухаються до кожного оголошеного прізвища. Якщо воно сходиться, діти рушали на середину вже щасливі не стільки від того, який подарунок вони отримають, а радше від того, що їх не забули. Ті ж, що ще залишалися без пакунків, стояли весь час. Один хлопчина таки не дочекався до кінця всієї церемонії і розплакався. "Це вразливі діти, -- заспокоїла нас вихователька. - Їм дуже важливо, щоби про них пам'ятали". Ображених не залишилося. По-старшинськи два дужі старшокласники понесли коробку з подарунками для відсутніх у кабінет завуча, потім ще й перепитавши: "Може, ще щось допомогти?".
Після численних "дякую" вчителі нам сказали: "Ми, здорові люди, уміємо захищатися розумом - брехати, маневрувати, вигадувати. А наші діти не вміють захищатися. Вони такі, які є. Вони одразу і відверто кажуть, хто їм подобається, а хто ні. Вони такі є. І в цьому вони, можливо, чесніші".
На виході ми почули фразу: "А наступного року ви прийдете?"
|
|
