Кіносуд над унсовцями
Це схоже на фарс: їх судять у кінотеатрі і за Кримінальним кодексом 1960 року
9 БЕРЕЗНЯ
Ольга СНІЦАРЧУК, Київ
Розпочалися нові судові засідання над учасниками акцій протесту 9 березня, яких звинувачують у "масових заворушеннях". Цього разу не було традиційного відтермінування: ув`язнених членів УНА-УНСО судили майже цілий день у вівторок і продовжували судити в середу цього тижня. Проте до конкретного рішення суд наразі не дійшов: унсовців не випустили на волю під підписку про невиїзд, хоча шанс, аби вирок вже було ухвалено, був.
Всупереч "традиції" попередніх слухань "справи унсовців", нинішнє засідання не було ані зірване, ані перенесене. І сталося це насамперед тому, що для розгляду цього багатолюдного (за кількістю бажаючих бути присутніми) процесу нарешті виділили достойне приміщення: однак не судове, а... зал київського кінотеатру "Загреб". Щоправда, цей кінотеатр розташований не так уже й близько до центру -- аж за Голосіївським парком. Та це не завадило чималій групі підтримки дістатися й сюди (на станціях метро "Либідська" і "Мінська" міліціонери "відловлювали" тих, хто поширював листівки-запрошення завітати на суд: трьох затримали, але згодом відпустили, вилучивши листівки (причому один із затриманих "відбувся" струсом мозку).
Зал кінотеатру -- чималий, однак усі бажаючі послухати, подивитися чи просто вигукнути привітання ув`язненим хлопцям все одно не помістилися. За 40 хвилин до початку засідання у кінотеатр ще можна було пройти, а потім на заваді стали рамена міліціонерів.
Головував уже знайомий постійним "глядачам" справи суддя Іван Волик. Появу в судовій клітці ув`язнених (кожен був скутий одним наручником із міліціонером) вітали оплески друзів, батьків, братів, сестер.
"Синку, комусь підійшли ті черевики, що я передала?" -- гукала чиясь заплакана мама. -- "Так, мамо, підійшли пану прапорщику! Він їх розношує...". Узагалі, унсовці трималися впевнено: "А в якій це країні нас судять? Де герб? Де державний прапорець?" -- "Мабуть, судять у Загребі. А наступного разу засідання буде у Белграді?" -- жартували хлопці. Коли в жарті нарешті вловили обурення, на сцену кінотеатру, де спорудили суддівське місце (обрамлене гардинами з червоного оксамиту й великим екраном, що остаточно довершував фарсовість ситуації), занесли малесенький, майже іграшковий (схоже, як і сам суд) синьо-жовтий прапорець... У середу цю помилку виправили: у зал занесли вже великий державний прапор і герб.
У передній ряд сідати було не можна: його тримали для потерпілих. За кілька хвилин до початку засідання у зал "ввалився" загін десь так із 20-ти осіб -- накачаних, бурмиластих велетнів. Це виявилися "потерпілі" (чесно кажучи, за комплекцією їх навіть на око важко було порівнювати з окремими ув'язненими, наприклад, з хлопчиськом Сергієм Гальчиком). "Потерпілі" здавалися організовано мовчазними, жодної думки, на відміну від унсовців, не висловлювали, але погоджувалися з усім, з чим не погоджувалися самі унсовці та їх адвокати.
Підсудний лідер УНА-УНСО Андрій Шкіль (він і ще кілька ув`язнених з`являються на засідання у вишиванках, а Олег Бойко -- з пов`язкою "Ганьба судилищу") і його адвокат Тетяна Монтян висловили клопотання про відвід судді Івана Волика. Привід -- порушення презумпції невинності та невідповідність звинувачення законодавству, адже суддя ще до вироку суду дозволив собі сказати, що унсовців судять за злочин, за який загрожує не менше трьох років ув`язнення. Однак це клопотання після тривалого розгляду було відхилене. Тетяна Монтян прокоментувала це кореспондентові "Поступу": "Щодо цього всього скажу: цирк був, цирк залишився. Ніхто тут не збирається займатися юриспруденцією. Статтю, за якою судять хлопців з УНА-УНСО, не перекваліфікували згідно з новим Кримінальним кодексом. Їх судять за старим, не чинним з 1 вересня, що є абсолютним безглуздям! Без перекваліфікації суддя Волик каже про загрозу для підсудних понад 3 років ув`язнення. Чи він заздалегідь знає результати перекваліфікації, чи заздалегідь упевнений в тому, що їх засудять на такий термін? Хіба можна за таких обставин говорити про об`єктивність? З правової точки зору це смішно!". До речі, той "старий" Кримінальний кодекс, за яким судять унсовців, був ухвалений ще 1960 року (стаття 71, ч. 2)...
Інше клопотання -- підсудного Сергія Гальчика та його адвоката, яке стосувалося відводу від справи Київської міської прокуратури, яка не може бути обвинувачем, позаяк є відповідачем Європейського суду з прав людини (куди звернувся підсудний Руслан Зайченко), -- також залишилося незадоволеним. І знову виникнув цікавий момент: начальник відділу підтримки державного обвинувачення в судах прокуратури м. Києва Олександр Кузовкін дозволив собі, не ознайомившись із наданими паперами, одразу ж висловитися, що клопотання відхилять.
Крім того, адвокати й ув`язнені подали клопотання про зміну запобіжного заходу, тобто звільнення з-під варти. Суд, за словами адвокати Тетяни Монтян, не пред`явив доказів необхідності утримання хлопців під вартою. Крім того, за них поручилося понад 30 народних депутатів. Однак на звільнення ніхто не сподівається. Тим більше, що проти "підписки про невиїзд" одразу виступив той самий "передбачливий" прокурор Кузовкін. Тут і "потерпілі" врешті-решт заговорили й заявили, що ув`язнені -- особливо небезпечні злочинці. Станом на вчорашній ранок дива від святого Миколая не сталося й це клопотання відхилили.
На цих останніх судових засіданнях у "справі унсовців" стало очевидно, що головною проблемою того, що суд не відбувався, було зовсім не мале приміщення Старокиївського райсуду. У великому кінотеатральному приміщенні суд тягнеться так, що, схоже, унсовців дійсно не знають, як судити. Водночас складається враження (хочеться вірити, що помилкове), що вердикт уже готовий. Причому -- не на користь унсовців. Так, Андрій Шкіль на запитання судді, чи був він раніше суджений, відказав: "Сподіваюся, це перший і останній раз. Ви ж дасте стільки років, що більше вже й не засудять"...
|
|
