Вуді Аллен: Романси у трансі
(The Curse of the Jade Scorpion, США, 2001. Реж.: Woody Allen. У рол.: Dan Aykroyd, Helen Hunt, Fitzgerald
Brian Markinson, Wallace Shawn, David Ogden Stiers, Charlize Theron, Elizabeth Berkley)
У новій комедії Вуді Аллена "Прокляття нефритового скорпіона" режисера гіпнотизують. Фатальними наслідками цього стає те, що він опиняється серед шахраїв і йому щастить у коханні.
Найбільший чарівник світу кіно був упевнений, що неможливо переконливо імітувати гіпноз на кіноекрані. "Візуально не існує жодної різниці між людиною, яку справді загіпнотизували, і тою, яка лише вдає із себе загіпнотизовану, -- сказав Альфред Гічкок. -- Тому це і виглядає як шарлатанство".
Але Вуді Аллен ніколи не боявся шарлатанства. У фільмі "Нью-йоркські історії"(1989) він грає роль чоловіка із едіповим комплексом, який у вар'єте втрачає свою матір. Вона зникає в результаті маніпуляцій чарівника, що вже не здатний повернути її назад. Але на сцені, у стані трансу, мати і син пристрасно освідчуються одне одному у вічному коханні. Це їхні справжні почуття чи тільки обман?
"Прокляття нефритового скорпіона" -- романтична комедія, дивлячись яку глядач постійно питає сам себе: чи фігури виходять з себе під час гіпнозу, чи, навпаки, знаходять шлях до своїх справжніх "я"? Зауваження Гічкока Аллен використовує специфічно: в один момент глядач втрачає контроль над тим, коли фігури вдають щось один перед одним, а коли -- ні.
Це заплутана історія про шахраїв і кохання. Медіум Вольтан використовує людей для своїх злочинних цілей. Йому достатньо сказати слово по телефону, щоб занурити своїх "пацієнтів" знову у стан трансу і поводитися з ними як із маріонетками. Один із них, Бріггс, у стані трансу грабує будинки клієнтів, які застраховані у його фірмі. Детектив постійно шукає сам себе -- це поєднання в одній особі мисливця і жертви приводить Аллена до іронічного апофеозу фільму.
Дія фільму "Прокляття нефритового скорпіона" відбувається у Нью-Йорку 40-х р.р. і є своєрідним симбіозом детективних історій і комедій про "золоту еру" Голлівуда. Бріггс -- дрібний і зашмарканий, його обличчя вим'яте так само, як і його плащ. І навіть у капелюсі він все одно нижчий за найменшу жінку. Брак зросту Бріггса актор Вуді Аллен компенсує рухливістю і влізливістю. Він безперервно рухає руками і не припиняє говорити.
Діалоги між головним героєм, Бріггсом, і героїнею, Бетті -- це високе мистецтво образ. Вони справді варті одне одного. Гелен Гант -- просто ідеальна кандидатура на цю роль. Її спокійна розслабленість і активна присутність у кожній сцені дуже пасують до гіперактивного вудіалленівського персонажа.
Вже на початку фільм задає високий темп, як у словах, так і в жестикуляції. Але, з драматургічної точки зору, стрічка більше статична, ніж динамічна. Камера переважно фіксує когось із трійці: Вуді Аллена, Гелен Гант або гіпнотизера.
"Прокляття нефритового скорпіона" -- це стрічка майстерно зроблених інтер'єрів, які обережно обстежуються камерою. Майже у кожній сцені лампи обмежують екран справа і зліва. Герої часто вмикають або вимикають світло. Таким чином глядач не отримує нагоди забути про те, як швидко у цій історії змінюють одне одного і взаємопроникають сон і протилежний йому стан бадьорості. У фільмі дуже мало зовнішніх зйомок, тому важко збагнути, як же виглядав Нью-Йорк 40-х р.р.
Десь під кінець стрічки Бетті і Бріггс падають одне одному в обійми -- і між ними вибухає справжній вулкан. Точнісінько, як у детективі Гічкока "Над дахами Ніцци" (1955), коли Гарі Грант цілує Грейс Келлі. Але Бетті і Бріггс ніколи не зайшли б аж так далеко без гіпнозу.
Н.С.
|
|
