Із любов'ю до України
У світі 13 грудня відзначають як день пам'яті Миколи Реріха
СВІТЛО ІСТИНИ
Наталя МІЦ
Микола Реріх (1874 – 1947) – великий митець та вчений, археолог та мандрівник, мислитель та філософ, громадський діяч, людина з надзвичайно щирим і чуйним серцем, що належить до найвидатніших осіб ХХ століття планетарного масштабу. Внесок цієї Людини з великої літери в інтелектуальну скарбницю людства переоцінити важко. Його художня спадщина (понад
7 тисяч шедеврів сучасного світового мистецтва) – це новий світ високого духу і божественної краси. Його філософська думка ( 30 томів літературної творчості) не знає меж, бо саме Микола Реріх увів у концепцію Культури нові, невідомі до нього поняття та визначення. “Культура, – вважав він, – це шанування Світла. Культура – це любов до людини... Культура – це синтез піднесених та витончених досягнень... Культура – це порятунок. Культура – це двигун. Культура – це серце. Якщо зберемо всі визначення Культури, ми знайдемо синтез дієвого Блага, вогнище просвітництва та будівничої краси”. “Реріх виробив, – наголошує генеральний директор Центру-музею ім. М. К. Реріха академік Людмила Шапошникова, – цілком нову концепцію Культури, пронизаної ідеями Живої Етики, що має практичне еволюційне значення. Серед різних досягнень ХХ століття ця реальна концепція, пов’язана з проблемами космічної еволюції, була одним із найважливіших його винаходів...”.
Наша держава володіє значною частиною реріхівської монументальної спадщини. Микола Реріх – автор мозаїчного вбрання Церкви Покрови Пресвятої Богородиці у с. Пархомівці Київської області та Троїцької церкви Почаївської Лаври на Тернопільщині. Обидві церкви освячені й нині є діючими храмами. Музеї та приватні колекції України налічують понад 50 художніх творів М. К. Реріха – у Горлівці (Донецька обл.), Києві, Одесі, Львові, Миколаєві, Дніпропетровську, Олександрові.
Микола Реріх тісно пов’язаний із Україною. Рід Реріхів бере початок від славнозвісних Рюриків, із яких походять великі князі та правителі Київської Русі (серед них князь Ігор, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах). Із того ж роду походить і рід Шапошникових (дівоче прізвище Олени – дружини Миколи Реріха). Причому її рід пов’язаний з Рюриками як за батьківською лінією, так і за материнською – через відомого композитора Модеста Мусоргського. Свого часу прадід Олени Реріх, будучи бургомістром Риги, подарував Петру Великому знамениту шапку Мономаха, коли Петро І відвідував ці місця. За це Петро І, на знак вдячності, дав їм прізвище Шапошникові.
Сам Микола Реріх, який із великою шаною ставився до всіх національних культур, завжди з особливим теплом і любов’ю згадував Україну. Його першим учителем малювання, який помітив надзвичайний талант майбутнього Майстра і привернув до цього увагу його батьків, був видатний український скульптор, графік і художник, майстер української національної школи Михайло Мікешин – найближчий друг Шевченка, хоронитель його майстерні в Академії мистецтв, автор знаменитого пам’ятника Б. Хмельницькому в Києві, один із засновників першого Товариства ім. Шевченка Петербурзі. А батько Миколи Реріха був ініціатором та головою цього Товариства. Чимале коло українців та шанувальників української культури збиралося в будинку Реріхів, де ріс майбутній художник. Учителями Миколи Реріха в Академії Мистецтв були художники українського походження – Ілля Р’пін та Архип Куїнджі. За свідченням самого Миколи Реріха, Куїнджі став для нього “вчителем не тільки живопису, але й усього життя”.
З дитинства Микола Реріх любив творчість Миколи Гоголя. Ще гімназистом виконував ролі в його п’єсах, робив ескізи декорацій для традиційних гоголівських вечорів у гімназії, малював портрет улюбленого письменника; пізніше цитував його у своїх нарисах та статтях. У Петербурзі Миколу Реріха часто приймали за українця. Святослав Реріх (молодший син великого митця) згадував про надзвичайно великий інтерес батька до всього українського, про те, що батько ніколи не вживав дуже популярного на початку ХХ століття терміну “Малоросія” (“в його численних творах ви не зустрінете цього термінf”). А перші живописні роботи Миколи Реріха були тематично “українськими”: “Три запорожці під дубом”, “Портрет гетьмана”, “Микола Гоголь”, “Ранок богатирства Київського”. У середині 1890-х рр. Микола Реріх побував у Києві, відвідав Києво-Печерську лавру. Упродовж 1895-1896 років молодий художник завершує роботу над полотнами “Вечір богатирства Київського” та “Ранок богатирства Київського”. Обидва твори мали для Реріха велике значення і поклали початок написанню цілої серії картин, присвячених історії Київської Русі: “Похід Володимира на Корсунь”, “Слов’яни на Дніпрі” (1905), “Похід Ігоря”, “Ярослав Мудрий” (1941), “Святі Борис та Гліб” (1942) та ін.
Плідна співпраця сім’ї Реріхів з українськими діячами культури, а також з українськими православними діячами ніколи не уривалася. З одним із них, видатним фахівцем з історії мистецтв та музейної справи, який вивчав духовну культуру України, Миколою Макаренком (його 1933 року стратили у сталінських таборах за відкриті виступи проти знесення Михайлівського Золотоверхого собору), Реріхи (Микола та його брат Борис) були добрими знайомими і певний час разом працювали на археологічних розкопках. Борис Реріх (якого теж ув’язнив тоталітарний режим за зв’язок з українськими буржуазними націоналістами) декілька років жив та працював у Києві, де зробив свій внесок у культуру України.
Багато гарних слів присвятив Микола Реріх Україні, незабутнім зустрічам з нею, з її видатними людьми, про що говорять його нариси “Украйна”, “Матері міст” (про Київ), “Непохитна стіна”, “Софійський Собор”, “Десятинна церква у Києві”, “Рєпін”, “Куїнджі”, “Майстерня Куїнджі”, “Грабар” та ін. Нарис “Украйна”, написаний 1947 року, став одним з останніх у літературній творчості Майстра. У статтях митець розмірковував про історію України, про культурні зв’язки слов’янських народів, мріяв про те, що розкопки поблизу Дніпра допоможуть відкрити нові сторінки історії не тільки України, а й людства. “Великий Володимир зрушував маси, – писав Микола Реріх, – Ярослав склав їх у храм і зрадів величі Христовій, мистецтву. Цей момент для старого мистецтва пам’ятний”. І ще: “Зупиняємося на дослідженні Києва тільки тому, що у ньому майже єдиний шлях поглибити минуле країни”. Реріх шукав насамперед те, що об’єднує культури, а не роз’єднує їх. Він вивчав минуле заради майбутнього; переглядаючи непроминальні досягнення культури минулих епох, Микола Реріх осмислював їхнє будівниче значення у майбутньому. Уся його творчість викликає в нас роздуми про долю власної країни, застерігає від повторення згубних помилок забуття Світла істинної Культури.
|
|
