Фестиваль закінчився. Хай живе фестиваль
JAZZBEZ
Роман ЗАЯЦЬ
|
Продовження. Початок – див. ТелеПоступ
День четвертий фестивалю “Джаз без” розпочався виступом молодої, колись харківської, а нині вже київської групи “Схід-Side”. Перед молодими музикантами стояло складне завдання: по-перше, розвіяти не зовсім схвальні відгуки про концерт групи “Фест” у філармонії (неодноразово доводилося чути таку думку в кулуарних розмовах), по-друге, виступати перед Квартетом Ярослава Сметани – нелегке випробування. Та й публіка того вечора була вимоглива: віртуозні соло в перших п’єсах викликали лишень поодинокі мляві оплески. Загалом, харківчани трималися відважно і таки добряче “розігріли” львів’ян перед виходом відомих джазменів – Ярослава Сметани, Томаша Шукальського та їх колег.
Квартет Ярослава Сметани представив досконалу програму з творів приємних та легких. Перше, що відразу впадало в око, – професійний спокій та легкість, з якою музиканти виконували свій, мабуть, щоденний фах. Пан Шукальський і взагалі встигав між окремими соло викурювати люльку, краєм ока спостерігаючи за грою колег.
За годину квартет пана Сметани довів зал до такого шаленства, що не було таких, хто би чи то не свистів, чи не кричав, чи не плескав, чи не стукав ногами, чи не співав, чи навіть не плакав...
Слухати таких музикантів – одна приємність. Багатьох зворушив (простотою та щирістю виконання) останній твір – пісня індіанця про те, що достатньо бути здоровим, щоби бути щасливим. “У погоні за щастям забуваємо, що коли кожного ранку, прокидаючись зі сну, ми відчуваємо, що нас нічого не болить, – це більш ніж достатньо, щоби бути щасливим...” – коментував у вступі композиції Ярослав Сметана. Після виступу зал стоячи довго аплодував – і таки “змусив” музикантів повернутися на сцену. “На біс” пан Сметана запропонував перенестися на Гаваї... День останній був справжньою феєрією. Організатори фестивалю зробили всім дуже вдалий подарунок – концерт оркестру Хосе Торреса (єдиний у Польщі сальцовий оркестр). Пан Торрес – добре відомий польській публіці віртуоз перкусійних інструментів. Після 20 років співпраці з естрадними виконавцями минулого року він створив свій бенд – Salsa Tropical, із польських та кубинських музикантів. Унікальний оркестр представив у Львові програму, яка містила як композиції з нового альбому (у Польщі прем’єра відбулася 10 грудня), так і відомі латиноамериканські Quantanamera чи Un Carnavale. Більше того, Хосе Торрес виявився ще й талановитим імпресаріо. Від перших хвилин свого виступу кубинець буквально загіпнотизував публіку і своєю приємною зовнішністю, і доброю, запальною посмішкою, і почуттям гумору. Було все: румба, ча-ча, мамбо, польські пісні 60-х та 80-х років, аранжовані в латиноамериканському стилі. Одним словом, гаряча сальца посеред зими.
Пан Торрес і компанія показали, що виступ для них – це перш за все виняткова приємність і просто забава. Я ж, думаю, ніколи не забуду, як на наш столик несподівано вискочив кубинець з оркестру і почав витанцьовувати, змушуючи нас у паніці забирати зі столу фотоапарати, диктофони – все те, що в одну мить опинилося в нього під ногами... Закривали фестиваль, як і годиться, господарі – старожили сцени, група “Тендер блюз”. Розумію, як важко було виступати львів’янам після гарячих Salsa Tropical, але втішало, що зал щедро винагороджував музикантів оплесками. Хоча було багато й таких, хто, бажаючи залишитися тільки з враженнями від попереднього виступу, просто покидали зал.
Так зробив і я...
|
|
