Жертва змови
Парламент відправив у відставку Віктора Медведчука
СЕНСАЦІЯ
Дмитро ЯЦЕНКО
Закінчення. Початок — стор. 1
Коментуючи цю відставку, директор Інституту політики Микола Томенко заявив, що рішення слід розглядати як “вагому тактичну перемогу виборчого блоку “Наша Україна” та партії “Єдність”, які змогли досить вдало провести переговори та залучити необхідну для прийняття цієї постанови кількість голосів народних депутатів”. На думку Миколи Томенка, історія діяльності та відставки Віктора Медведчука має навчити нинішніх і майбутніх керівників Верховної Ради, що необхідно відмовлятися від поєднання керівництва парламентом із популяризацією власних партій чи політичних проектів. Він також звернув увагу, що фракції, які входять у блок “За єдину Україну”, переважно голосували проти відставки або утримувалися, що, за словами Томенка, може пояснюватися близькістю їх позиції до очолюваної Віктором Медведчуком СДПУ(о).
Один із лідерів блоку “За єдину Україну”, прем’єр і голова Партії промисловців та підприємців України Анатолій Кінах висловив занепокоєння стосовно того, що “загострення політичної конкуренції” за межами Верховної Ради вже “перейшло в парламент”. Це, на думку прем’єра, “руйнує хиткі баланси”, зведені урядом і парламентом для формування більшості.
Усі коментарі, якщо розглядати їх авторів як учасників передвиборної боротьби, дозволяють стверджувати, що відставка Віктора Медведчука була суто політичним кроком. Перший віце-спікер давно заважав націонал-демократам, опозиції та комуністам. При цьому кожна з цих сил мала свої причини для “ворожості” щодо цього політика: націонал-демократи (НРУ, УНР, “Реформи-Конгрес”) отримали нагоду помститися за відставку Віктора Ющенка з посади прем’єра; “Батьківщина” могла мати як суто опозиційні мотиви проти представника “правлячої” партії, так і “розраховуватися” за відставку віце-прем’єра Юлії Тимошенко; є що згадати і комуністам, адже Віктор Медведчук був одним з лідерів “оксамитової революції” у лютому 2000 року, коли відправили у відставку спікера Олександра Ткаченка (його Селянська партія увійшла в блок КПУ) та перший віце-спікера комуніста Адама Мартинюка. Така от, хоч і запізніла, потрійна помста...
|
|
