ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
Пророчі бзіки
Коли на мене находить якась нудьга, я зачинаю порпатися у своїх паперах, папках із вирізками, словом, у старих шпарґалах. Інколи там можна натрапити на щось путнє. І, власне, випорпав я там одні чудні пророцтва, які зараз цікаво перечитати, оскільки стосуються вони років, які ми недавно пережили. Тоді, коли вони були опубліковані, можна було ставитися до них по-різному. Були такі, що й повірили, як, зрештою, вірять і зараз усіляким глобам. Але коли Америка звернулася до тих екстрасенсів допомогти знайти бін Ладена, то вони стали викручуватися і відбріхуватися, що, мовляв, у того бін Ладена надто сильне біополе і працюють на нього десятки інших екстрасенсів. Але чому ж той самий Глоба чи Ілхам не передбачили терактів, що сталися 11 вересня? Невже і тут бін Ладенові екстрасенси завадили?
Та пірнемо в не таке вже й далеке минуле. Ще років десять тому ніхто й не чував про існування такого пісателя землі русской, як Юрій Пєтухов. Аж гульк – об’явився у 1991 році, та ще й не одною-двома книжечками, а з “полным собранием сочинений в 20 (!) томах”. Усе це щастя було не тільки видано, але й розпродано. Час був такий, що нарід купував усе. Щоби-сте могли зорієнтуватися, що це за опуси, подаю назви томів: “Изверги из Преисподней”, “Сатанинское зелье”, “Кровавая бойня”, “Колдовские чары”, “Бунт вурдалаков”, “Погружение во Тьму”, “Вторжение из Ада”.
Літературна еліта появу нового борзописця не сприйняла і висміяла, але це не вплинуло на його продуктивність, тож він кинувся видавати ще й свої власні газети і журнали, як-от: “Голос Вселенной. Печатний орган Высшаго Разума Мироздания”, “Галактика”, “Метагалактика” та ін. За рік-два всі вони надійно упокоїлись і більше не турбували громадськість.
Але мене тут зацікавила не плодючість цього автора, а його погляди на національні проблеми.
Погляди ці, вочевидь, потрапили на вдячний ґрунт. Газета “Голос Вселенной” у 1992 р. закликала: “Оккупанты, вон из Ирака, Югославии и Росии!” Окупантами землі російської виступають сектанти, католики, сатаністи і, звичайно, жиди. Без жидів не можна. І дотепність Ю.Пєтухова проявилася в тому, що, роблячи оживляж, він вдавався до відвертих фальсифікацій, розрахованих на недовчених русскіх мужичков і кухарок.
І ось до чого він дійшов своїм “Вселенским разумом”. Виявляється, Горбачов розвалив імперію, ставши жертвою шантажу з боку США та масонів, себто тих самих горопашних жидів. А щоб остаточно поставити його на коліна, темні сили підірвали реактор у Чорнобилі. Далі були якась пожежа на Байконурі, кілька міжнаціональних конфліктів і сумна статистика поголовної алкоголізації всієї країни.
Та це ще не все. Усі совєтські вчені-атомники були теж масонами, а тому тісно співпрацювали з американськими вченими: “Этот один космополитический план и тысячи бомб замедленного действия давненько заложены по всем АЭС, а кнопочка далеко за пределами СССР”. Бідний Горбі не витримав і здався. “А чтобы ему не так обидно было, пообещали и дали в дальнейшем Нобелевскую премию Мира (в разгар войны)”. Йому також продемонстрували силу якоїсь п’ятої колони, котра поривалася до влади. І цією п’ятою колоною виявилися хто?.. Правильно! Ви вгадали! Ті самі кляті жиди. Вони вже були при владі з 1917 по 1937 рік, згодом перетворилися на придворне дисидентство 60-х років, а тепер з’явилися перед нами в ролі “демократорів”.
Пєтухов доходить до висновку, що Росія стала колонією. Понад те – Росія вимирає. Тут я з ним сперечатися не буду: статистика зараз така, що нічого доброго не віщує. Колись доплюсовували до “истинно русских” татар, башкирів, кавказців, які мали досить значний приріст. Але водночас із високою смертністю й низькою дітонароджуваністю підстерегла російський народ нова біда. На хвилі національного відродження тисячі “русских” почали міняти свою національність на мордвинів, марійців, удмуртів, чувашів, карелів... Козаки уральські, забайкальські, донські теж несподівано протиставили себе московитам. Усе це Пєтухову дуже не подобається.
Звичайно, щирий патріот Пєтухов убачає причину трагедії в розвалі Імперії. Тут він повністю зійшовся в поглядах з нашим братом – Борею Олійником.
Майже одночасно з’явилися їхні памфлети на світ Божий. Пєтухов видав “Последнее прорицание”, на обкладинці якого застереження: “Лицам с ослабленной психикой и пониженным интеллектом категорически не рекомендуется”. Б. Олійник свої комсомольські марення не супроводжував жодними пересторогами, але – о диво! – писав їх, очевидно, під диктовку того самого “вселенского разума”, що і його російський браток.
Пєтухов – хлоп хитрий і, нашкрябавши “Прорицания”, приписав їх не собі, а вищим силам. “Мы напоминаем читателю, что восприятие текстов Прорицания зависит исключительно от степени подготовленности, а сами тексты воспринимаются на восьми основных уровнях последовательного раскрытия глубинного смысла. Вместе с тем мы должны предостеречь неподготовленного читателя от поверхностных ассоциаций”.
За цією позірною трахомудією криється дуже банальний зміст. Пєтухов заповзявся викликати в російського читача спазм кишок і бажання негайно вхопитися за обух.
Отже, з 1995 року почнуться такі події. При спробі опору буде повністю знищено Кубу, вибито все населення Іраку, а 179 ракет, які випустить Ірак на Ізраїль, будуть відхилені від цілі й повністю зметуть з лиця землі Єгипет, Сирію, Йорданію. Югославію поділять Німеччина й Туреччина, а понад шість мільйонів сербів загине, решту заженуть у шахти. Болгарію приєднають до Туреччини, почнеться масове знищення православних. Чехія, Словаччина, Польща опиняться під контролем Німеччини. Слов’янські мови будуть заборонені тощо.
Є тут дещо і про нас: “В самостийной Украине православие, русский язык запрещены под страхом немедленной смертной казни, на местах управляют германо-польские гауляйтеры. Храм Святой Софии в Киеве взорван, на его месте возведен католический собор. Черное море полностью контролируется военно-морским флотом Пентагон-ООН... Крым готовится к всенародному референдуму по вхождению в состав США в качестве периферийного штата. После присоединения Молдавии к Румынии в течение двух недель вырезано все русскоязычное и смешанное население”.
На Росію чекає повна окупація і поступове винищення населення. Далі на десяти сторінках описуються війни, катастрофи і жахи, які пантрують на людство в 1998 році. Мумію Леніна вивезуть до Цюріха для “відновлення її життєвих циклів”. “Иудея официально признала Ульянова-Бланка своим великим сыном и национальным героем, сокрушившим вековечного противника. Ежедневно и беспрерывно через вены и артерии мумии прогоняют сотни и тысячи литров свежей крови вывозимых из бывшей России доноров”.
“В июне 1998 года Цюрихская мумия впервые открывает глаза и просит пить. Ей вливают в горло ложку крови. Мумия засыпает еще на два месяца”. А 13 січня 1999 року нарешті з’являється довгожданий Антихрист, ролю якого виконує наш цюріхський мертвяк, який встає з гробу. Щодня для забезпечення його життєдіяльності страчують вісімдесят осіб. Височайшим маніфестом Антихриста проголошено, що до касти вибраних можуть потрапити лише нащадки Давидові. Хитрющі жиди, як бачимо, і сюди без черги влізли. Залишається додати, що цей виплід шизофренії було розтиражовано півмільйонним накладом.
Як наслідок – створилися цілі товариства, організовані тим же Пєтуховим, для спасіння Росії. Але минув час, і нарід побачив, що ті пророцтва пса варті. Так само, як і Пєтухов, наробив колись галасу таємничий Юрій Лонго своїм буцімто оживленням трупів. Цю історичну подію навіть демонструвала телєвізія. Як потім виявилося, все було фікцією. Але фікції забуваються, а ім’я лишається. І ось я з подивом бачу, як наші газети публікують рекляму того шарлатана. І в списку його досягнень, знову ж таки, фігурує оживлення мерців. Правда, тепер гаспадін Лонго скромно підпрацьовує пророком і проізводітєлєм талісманів на всі трафунки життя. Дивуюся працівникам тих газет. Невже їм не страшно?
Країна крадіїв
Тяжкі часи настали: нарід краде все, що тільки на око впало. Газети нарікають, що несвідомі громадяни крадуть навіть рельси. Але що ту ся обурювати? Не кожен може бути політиком.
Той, що двигає під пахвою кавалок рельса, аби го спродати в приймальні брухту, так само волів би вкрасти валізку з долярами. Але має під рукою тільки рельси.
Експрес
У рубрику “Цікаво знати” пишуть різні звихнені люди і цікавляться речами, про які вони легко могли б дізнатися з першої ліпшої енцикльопедії. Але не хочеться їм іти до бібльотеки, то купують конверта і пишуть листа. Цікаво, що при цьому вони намагаються зберегти інкогніто. Може, їм соромно за їхні запитання?
Ось якийсь Микола Т. цікавиться: “Чи правда, що однією з чотирьох офіційних мов у Швейцарії розмовляє лише кілька тисяч осіб?”
І редакційний енцикльопедист відписує: “Так. Це – ретороманська мова. Найбільш поширеним її діалектом – фрісульським – послуговуються 30 тисяч громадян Швейцарії та 500 тисяч жителів Північно-Східної Італії”.
Отже, спочатку він підтверджує, що так, “лише кілька тисяч”, а потім сам собі перечить, бо “30 тисяч” – то вже не кілька, а кількадесят. Але з того всього видно, жи той їхній штатний енцикльопедист писав тото з пам’яті, бо все геть наплутав. Отже, ретороманською мовою розмовляє понад 50 тисяч романців у Швейцарії. А фріульським (а не фрісульським) діалектом цієї мови розмовляє 700 тисяч фріулів, але не в Швейцарії, а в Італії. Зокрема фріульцем був видатний італійський режисер і письменник П’єр Паоло Пазоліні, який навіть вірші писав цим діалектом. Але у Швейцарії не жив.
Листи з Інтернету
Шановний Юзю!
На вулиці Петлюри, 34 стоїть 14-поверховий будинок, у якому знаходиться аварійна служба Залізничного району. А ще там є аж два ліфти, з яких жоден не працює. Ліфтери не проти зремонтувати ліфти, але при одній умові – якщо їм заплатять окремо. Тобто мешканці повинні скинутися і заплатити. Хоча ледве чи це допоможе, бо ліфти старі, в аварійному стані і так довго не витримають.
При будь-яких наших спробах якось вплинути на аварійників, чуємо завше одну відповідь:
– Звертайтесь до Куйбіди.
— А чому ви до нього не звернетесь?
— А чого до нього звертатись? Він політик, а не господарник.
Ну і мені так подумалося, що, може, пан Куйбіда вділив би щось зі своєї виборчої кампанії на наші ліфти. Чув я, що він не шкодує грошей на різні передвиборні акції. Бо політика політикою, а пішки на 14 поверх з коляскою не так просто видряпатися.
Пан Ромцьо
Добридень, пане Юзю !
Давно хотів написати Вам листа, та все якось не випадало. А це вчора моя Дарця після прочитання чергових “Львівських observacij” у четверговому “Поступі” дала мені папір і ручку та й каже: “Пиши, бо мені зле. Пана Юзя знов понесло!”
Пане Юзю! Зі всього видно, жи Ви є файний хлоп, свій, галичанин, а не якийсь там заблудлий волиняка. І татуська в міру любите, і олігархів шануєте, і на політиці знаєтеся. Але чого Ви чіпляєтеся до того “лицаря-аграрія” Стефця? Та то теж свій хлоп, галичанин, і нарід його любить.
Судіть самі. Батько з наймитів, мати – панського роду. Як прийшли в Галичину визволителі та почали вивозити порядних людей, то той наймит сам в Сибір за майбутньою матір’ю Стефця поїхав. Бо дуже її любив. За совіцької влади Стефцьо до номенклатурної посади не дослужився, а, будучи начальником середньої руки, національний рух всяко підтримував. І нарід його підтримав, бо ж свій. І той галицький хлоп за незалежної України аж до губернатора дослужився, на плівку майора Мельниченка потрапив, паном-лицарем став! Із самим татуськом цілувався, а його Люда з татуськовою Людмилою заледве подружками не стали.
Що тяжко гаруючи на державній службі, Стефцьо в олігархи вибився – то теж добре. А то всі українські олігархи, за Вашими ж словами, пане Юзю, є як не москалями, то жидами. А це свій олігарх, рідний, галицький. А те, що продав бичка та батьківську хату в Радехові і побудував за ті гроші палац на Личакові, то ніц дивного (а може, бичок Стефцевої бабці був вилитий зі золота?). Усі олігархи в Україні щось продають, щось купують і стають ще більшими олігархами. То для малого бізнесу існує принцип: купи – продай – здури державу. Для можновладців – усе по-іншому. Як казав мій сусід, власник старого “Запорожця”: “У багатих жізнь іная”. І Ви то, пане Юзю, добре знаєте!
А може, тепер Стефцьо, як тая Юльця (перепрошую, пане Юзю, не Ваша, а та, із Києва), почне за державу і нарід боротися, бо має чим?! Моя Дарця каже, жи І.Франко таким галичанином би си тішив. А Ви цього галицького хлопа хочете знищити! Утім я Вам, пане Юзю не дивую. А може, у Вас принцип такий: бий свій свого, щоб чужі боялися? Як побачать москальські олігархи, що галичани зі своїми доморощеними олігархами роблять, то Львів стороною оминатимуть!
На одному із мітингів у Львові літом 1991 року знайомий електрик з Радехівщини сказав: “Панували в Україні то поляки, то москалі, то жиди. А тепер нехай хоч трішки наші українські пани попанують”. Я, пане Юзю, за такі слова на того чоловіка тоді дуже образився. А зараз тішився би, якби так сталося.
Дай то Боже, щоб ми дочекалися українських панів в Україні!
Моя Дарця, пане Юзю, передає Вам і шановній пані Юльці моцні вітання із зимовими святими та зиче Вам до тої вудженої ковбаси, жи пан із Канади побажав, ще й добірної горілки. Можна й з радехівського спирту, якщо маєте добрий рецепт.
Бо я його маю, але Вам, вибачайте, з огляду на заборону Верховною Радою реклями алкогольних виробів, не дам. Зате на Св. Миколая вип’ю за Ваше здоров’я келих вина.
Микольцьо з Кульпаркова
Vid Katsapiv
Доброго дня, пане Юзю! Хоч і представник національної меншини (до результатів нового перепису), я є справжнім патріотом з великої букви, і мені часом буває дуже сумно спостерігати, як Ви у ваших буржуазно-націоналістичних обсерваціях критикуєте нашу владу, яка так багато для нас з вами робить доброго.
От, наприклад, учора ми святкували День Армії України. Деякі непевні люди завжди сумнівалися у перспективності запровадження чоловічого свята раніше, ніж за один-два тижні до жіночого, оскільки, як сказав хтось мудрий: “Подарунки на 23 Лютого – це інвестиції в подарунки на 8 Березня”. Тому той День Армії України треба зробити або десь у кінці лютого (бо чоловіча пам’ять зовсім не є тривалою в таких речах), або перенести День української жінки на 17 грудня, що також буде несправедливим, оскільки явно відтягуватиме чоловічу увагу і ресурси від Дня Св. Миколая і, відповідно, Нового року. А наша влада не боїться і сміливо йде на новацію.
Сьогодні ми святкуємо День місцевого самоврядування. Як мешканець Львова, якого місцеве самоврядування вже десять років годує баєчками про те, що скоро буде дуже добре: зникнуть проблеми з водопостачанням, машини буде де поставити (в мене її, правда, немає, але ж скоро всі будемо багаті, так що доведеться вже купувати), а коти і собаки дивом перестануть підливати древні пам’ятки, які, тобто пам’ятки, теж будуть у кращому стані, – так от, як мешканець цього чудового міста, де цього всього нема і так виглядає, що зовсім не скоро буде, я чомусь вважаю, що День місцевого самоврядування повинен бути чимось на кшталт Дня скорботи, коли владі треба вийти перед народом і, витерши сльозу з вус, покаятися.
І не соромно Вам таку владу обсервувати?
Ваш відданий читач із нацменшин Саня Кацапов.
Рекляма в Юзя
Юзьо Обсерватор завдячує свої інтернет-обсервації та спілкуванню зі світом винятково патріотичній акції UARNet (Свєнціцького,1, тел.: 768405, 768401), яка зафундувала мені таку змогу. Моя інтернетівська адреса: observator@ukr.net
|
|
