Три дні із джазом
Jazz bez
Роман ЗАЯЦЬ
|
Композитор і піаніст пан Влодзімєж Нагорний. Світлина Андрія КИРЧІВА
|
Вже вкотре у Львові на початку зими відбувається польсько-український джазовий фестиваль. Ці кілька днів місто живе тільки джазом...
Так хотілося розпочати цей матеріал. Так воно, можливо, і буде, але вже наступного року. А поки що є перший “Джаз без”, і 8-12 грудня Львів, може, не весь, але справді жив цим фестивалем.
Того суботнього вечора (8 грудня), як і в попередні дні, було морозяно, а біля Порохової вежі тліло листя. І одразу запахло осінню. Не може бути! Мої особисті асоціації з джазом – це перш за все осінь, запах диму від паленого опалого листя... І тут узимку – Перший джазовий фестиваль у Львові і ...зів’яле листя. За кілька хвилин все стає зрозумілим: осіннє листя – майже символ зимової імпрези, символ джазу у Львові. “Листя ніколи не падає однаково”, – підсумовує Влодко Кауфман.
Офіційна частина відкриття була короткою. Після представлення “винуватців” фестивалю на сцену вийшли ведучі, “професіонали від джазу” Олексій Коган та Ярослав Сметана. Пан Сметана відійшов від теми подяк і зупинився на джазі. Адже музика (і джаз в тому числі), за словами пана Сметани, повинна мати три найістотніші елементи: мелодію, гармонію та ритм. Відсутність одного з цих елементів робить музику убогою. В XXI столітті музика може й не містити якогось елементу і досить часто це ще й називають джазом. “Сьогодні вам це не загрожує, бо виступатимуть артисти, в музиці яких ці складові є очевидними, артисти, які чудово балансують серед цих трьох елементів. Це композитор і піаніст пан Влодзімєж Нагорний та гітарист і композитор пан Януш Стробель”, – закінчив представлення Ярослав Сметана. “Джаз без” розпочався, але без Олексія Когана та Ярослава Сметани, які одразу виїхали до Перемишля. Адже там паралельно мали представляти на фестивальному концерті польську групу The Sound Office та українську команду Юрія Шепети – “Фест”.
Януш Стробель був першим (слід пригадати, що це третій концерт пана Стробеля у Львові: перший відбувся на початку 70-х р.р., другий – торік). Віртуоз класичної гітари у сольному виступі грав власні композиції, також по-осінньому, меланхолійно, але з винятковим почуттям смаку і міри (що, погодьтеся, є не менш важливим у джазі, ніж вміння слухати партнера та публіку). Глядачі сприйняли їх винятково тепло, хоча більшість, напевно, чула деякі речі вперше.
Після Януша Стробеля на сцену вийшов Влодзімєж Нагорний. У першу чергу – піаніст, хоча він мультиінструменталіст, композитор, як джазової музики, так і естрадної, театральної, кінокомпозитор (свого часу співпрацював і з відомою рок-групою Breakout). 1967 року у Відні отримав нагороду з рук самого Маестро Дюка Еллінгтона.
Влодзімєж Нагорний підхопив започаткований попередником романтичний настрій, але вніс більше лірики. Джазмен настільки вільно почував себе в парі з фортеп’яно, що складалося враження самодостатності і “музичного егоїзму” (враження розвіялось, коли віртуози почали грати дуетом).
Пан Нагорний грав тепло та затишно, часом із відтінком смутку, а часом і жартома. Публіка завмерла. Навіть кінооператори, які рухалися по сцені і шаруділи розкиданим листям, старалися створювати менше звукових перешкод. Хоча шарудіння листя додавало особливого відтінку до тієї музики, яку грав Влодзімєж Нагорний – знову запахло осінню. Шурхіт духмяного листя під звуки фортеп’яно, коли надворі мінус десять – це вже джаз по-львівськи...
І ось на сцені двоє: Влодзімєж Нагорний та Януш Стробель. Те, що вони творили протягом наступної години (а може й більше – час промайнув непомітно) важко описати. По-перше – джаз взагалі надто делікатний та абстрактний (маю на увазі справжній джаз), щоб його можна було конкретно “одягнути” в слова. По-друге – зійшлися майстри такого класу, що складалося враження, ніби кожен передбачає “музичний хід” партнера на кілька акордів наперед. По-третє – публіка була настільки чутлива до імпровізацій, що оплесками та вигуками “браво” супроводжувала вже перші ноти відходу від теми.
Того вечора був джаз без перкусії та контрабасу, але це тільки додало камерності до виступу.
Боса-нови, самби, латиноамериканські стандарти Антоніо Карлоса Жобіма – все музиканти творили настільки чудово, що моментами дивували один одного. Вони відчували один одного наче сіамські близнюки...
Вони були неперевершені. Вони були першими на першому міжнародному фестивалі “Джаз без”.
Після концерту, перечекавши, поки майстри роздадуть автографи, запитую про враження. “Для мене – відкриття, що публіка у Львові настільки доброзичлива і чуттєва й так реагує на все, що ми робили на сцені. Для нас цей концерт був ґрандіозною сатисфакцією, великою приємністю,” – відповідає Влодзімєж Нагорний. “Неймовірно, публіка знає, коли і як реагувати на нашу музику... Дай Боже, щоб ми якнайчастіше зустрічалися з такою публікою, і на таких імпрезах,” – завершує Януш Стробель. Дай Боже..., але щоб у Львові.
День другий. У Пороховій вежі трохи менше людей, але за кілька хвилин зал був майже повний. У неділю (9 грудня) пан Юрій Покальчук представляв проект “Вогні Великого Міста”. Одночасно відбулася презентація компакту, до речі, це вже другий СD музичної лабораторії Юрія Покальчука.
Ідейний натхненник проекту на цьому неодноразово наголошував: “Вогні Великого Міста” – це не група, це музична лабораторія”. А отже, учасники проекту перебувають у постійному пошуковому стані. Враження... змішані. Цікавими видалися експерименти з ансамблем “Кластер”, але було помітно, що учасники проекту не зіграні. Добре звучали в дуеті Юрій Покальчук та саксофоніст Юрій Ющенко з твором “Самотній”. Програма була цікавою, хоча мала віддалене відношення до джазу (на фоні решти учасників фестивалю “Джаз без”). Може варто було унезалежнити вірші від музики (чи навпаки), в сенсі: “вокаліст” читає, а музиканти підхоплюють настрій і творять, імпровізуючи, музичне тло. Даруйте, дається взнаки моя надмірна прискіпливість.
День третій – стор. 11
|
|
