Про права людини
КОМЕНТАР
Віталій АНТОНОВ
Сьогодні минає 53 роки з часу підписання Загальної Декларації Прав Людини. Україна була однією з держав, які підписалися під Декларацією. Але з історії відомо, що від підписання Декларації пройшло ще майже 30 років, поки Декларація втілилася в заключних Гельсінських положеннях.
Коли в Гельсінкі було підписано Заключні положення Декларації прав людини, на території колишнього Радянського Cоюзу виникло кілька груп людей, які своїм завданням вбачали пропаганду ідей прав людини в СРСР. Точніше, вони називалися “Групи сприяння виконанню Гельсінських умов”, або просто “Гельсінські групи”. Таких груп у СРСР виникло 4. Серед них чи не найактивнішими були групи в Україні та Литві. Сьогодні випадає про це згадати, оскільки цього року минуло 25 років з часу створення української та литовської Гельсінських груп. Я не хотів би зараз вдаватися до аналізу становища з правами людини в Україні. Скажу лише, що у наc на побутовому рівні часто виникають ситуації, коли права людини ігноруються і порушуються. Це, так би мовити, “побутове” ігнорування людських прав настільки вкоренилася в нашому житті, що ми навіть перестали звертати на це увагу. Ця проблема вже стала банальною. Зараз потрібно дивитися вже під іншим на права людини кутом зору.
Зрештою, те, що заповідь “люби ближнього свого” стоїть на другому місці в християнському кодексі, свідчить не тільки про її архіважливість, а ще й про те, що людство мало і продовжує мати серйозні проблеми у справі поваги до ближнього. На моє глибоке переконання, повага до ближнього є ключовим питанням проблеми прав людини.
Автор – Почесний Консул Литви у Львові та Львівській області
|
|
