Краса - в очах споглядальника?
Ретроспективна виставка кераміки й графіки Василя Гудака
ДЕКОР
Марта ГАРТЕН
Львівському керамісту Василеві Гудаку не вперше доводиться так різнобічно представляти свій творчий доробок, як це він зробив цього разу в залах Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України. Попри персональні виставки живопису в 1992 році та графіки в 1995 році, ці дві невід’ємні складові професійної діяльності Гудака як художника були представлені поряд із його керамічними творами на великій персональній виставці у цьому ж закладі десять років тому. Але...
Через оці незначні “але” точать гризоти не тільки митця, а й глядача. Для художника, який відважується на ювілейну ретроспективу, важливо не переборщити з “джентльменським набором” власної репрезентації й усе-таки чимось здивувати глядача – коли не новими творами, то хоча б концепцією побудови ювілейної експозиції. А для споглядальника цим “але” може стати елементарна упередженість: ну чим іще про себе може заявити художник, стиль якого сформовано попередніми десятиліттями?
Зізнаюся, що якраз на цю виставку я, пересічний споглядальник, ішла зі жмутком подібних упереджень. По-перше, вже не вірила у спроможність саме цього музею сформувати нормальну виставку (чомусь те зі сучасного мистецтва, що пропагує цей музей, не виходить за межі добротної посередності, а відтак і не спричинює гучного – та й навіть будь-якого! – резонансу в середовищі споживачів мистецтва). А по-друге, боялася не так розчаруватися, побачивши зразки естетики вчорашнього дня, як власної реакції на побачене. Але цього разу внутрішній естетичний компас не відхилявся від запропонованих майстром орієнтирів, залишаючи сумнів у справедливості твердження, що краса – ув очах споглядальника. Вона об’єктивно й реально перебувала у межах експонованих творів.
Звісно, потрактувавши Василя Гудака як типового шістдесятника (сама лише череда 60-річних ювілеїв яких здатна викликати своєрідний ретро-бум на “відлижний” доробок), можна дошукуватися в його декоративній кераміці тої актуалізації фольклорних мотивів, яка була характерною для 60-х років, рівно ж як і притаманних тому ж часу абстрактних пошуків. Але це радше прочитується в гуашних композиціях Василя Гудака. Безперечно, в поліхромній графіці цього художника можна відчитати свідоме чи несвідоме повторення ідей Карла Звіринського й Романа Сельського разом узятих. Такі ж композиційні засади геометризованих абстрактних сюжетів, такі ж суто живописні засади поєднання чистих відкритих кольорів, обрамлених чорним контуром, – а вже це перекидає місток до 20-х років XX століття, до того французького нюансу, яким присмачена саме та гілка львівської мистецької школи, що веде свою генезу від паризьких художніх майстерень. Причому у Василя Гудака все згадане існує не на рівні відвертої цитати, немічного наслідування чи безсоромного експлуатування. Ні! Воно присутнє так само безпосередньо, як безпосередньо й органічно проявляється в його творах знаковий символізм архетипів прадавньої кераміки, за образним складом – народної, української.
І, можливо, саме завдяки тому, що на виставці представлені твори і декоративної кераміки, й ужиткової, й кольорова графіка 70-х, 80-х, 90-х років (зрештою, є чимало робіт, датованих 2001 роком!), для споглядальника виникає унікальна нагода оцінити, як у творчості цього зовні зовсім небогемного художника зміг так сильно (а головне – чисто!) прозвучати цей тризвук виражальних засобів графіки, малярства й кераміки. Та навіть в облюбованому Василем Гудаком матеріалі він як художник реалізує переважно свої графічні (у кахлях і декоративних пластах) і колористичні (у тарелях) візії, що постали під час пошуку рівноваги тих уселенських ритмів, до яких чуле серце майстра, через яке пульсує, здається, не кров, а струм відкритих кольорів. Об’ємна формотворчість у праці над декоративною пластикою чи вазами (хоч і ці твори стали далеко не зайвими, а подекуди навіть і “родзинковими” експонатами ретроспективи) поступається місцем яскравій декоративності, до якої йому лежить душа.
Безліч можливостей кераміки, з яких майстер намагається не відкинути жодної, збагачують творчу палітру Василя Гудака у міру того, як він звертається до того чи іншого технологічного прийому. Додаткової декоративності його творам парадоксальним чином додає навіть, здавалося б, такий технологічний гандж, який вибраковується в ужиткових предметах. Тут же він може бути використаним як додатковий фактурний нюанс, від якого сприйняття твору аніскілечки не страждає.
Властиво, результат роботи з розплавленим склом, поливами й солями при випалюванні кераміки є настільки непередбачуваним, що й для самого автора його власний твір може часом стати великою несподіванкою. Просто суцільна подорож у невідоме! А це вже ставить під сумнів твердження про те, що краса – в очах автора. І коли не в задумі чи в інтерпретації – то де вона? Можливо, це містичні відчуття, але на виставці кераміки Василя Гудака той, у кого індивідуальне естетичне чуття резонує з національним естетичним кодом, може її сприйняти просто на енергетичному рівні.
довідка
Василь Гудак навчався на відділі художньої кераміки Косівського училища прикладного мистецтва у 1960-63 рр., а потім на відділі художньої кераміки Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва у 1963-1968 рр. Відтак залишився там на викладацькій роботі. Від 1965 р. – учасник обласних, зональних, республіканських, всесоюзних та зарубіжних виставок. Кандидат мистецтвознавства з 1985 року, від 1991 року – на посаді доцента кафедри художньої кераміки Львівської академії мистецтв. Член Національної спілки художників України від 1992 р. Працює в царині декоративної кераміки, станкового малярства, графіки. Досліджує українську народну кераміку.
|
|
