Камерний вокал: лірика і драма
Композитор Олександр Козаренко - лауреат премії Спілки театральних діячів
ГЕНІЙ НАШОГО ЧАСУ
Під час останнього з черги концерту із циклу “Музичні університетські вечори”в актовому залі ЛНУ ім. І. Франка слухачі мали нагоду ознайомитися з вокальною музикою знаного львівського композитора Олександра Козаренка.
Ця грань таланту композитора – не нова. Він широко застосовував її у царині театральної музики. Але коли вона там була частиною більшого мистецького задуму, то тут їй відведено головну роль. Почерку митця притаманні глибинна інтелектуальність, новизна. Це проявляється й у доборі текстів
(5 романсів на слова Софії Майданської, камерна кантата “Мікросхеми” та “Триптих” на слова Марти Томенко), в багатстві застосовуваних вокальних технік, глибоко продуманому музичному прочитанні поезії, відточеності, відшліфованості кожної музичної мініатюри, у цілісності музичного циклу. Всі твори цього концерту написані в різні роки. Перший цикл “Сім струн” на слова Лесі Українки (екстраскладний як у виконавському, так і в композиційному сенсі) автор створив ще у студентському віці!
У творчому тандемі співачки Ганни Ковалко та піаністки Мар’яни Самотос, які співпрацюють під керівництвом проф. Логойди, вокальна музика Козаренка знайшла відповідних інтерпретаторів. Не кожному ж випадає бути першовиконавцем іще студентом! Дует зумів примусити слухача полюбити цю музику через момент театральності, мистецької синкретичності всього дійства. До успіху концерту спричинилася також участь ансамблю Ігоря Ломаки (цимбали), Олега Довгаля (най) та Дмитра Олійника (ударні), які відтворили вибагливість та екзотичність інструментального супроводу в “Мікросхемах”.
– Яке ваше ставлення до виразових можливостей людського голосу?
– Це найдосконаліший інструмент. Його функції, можливості, ресурси безмежні, й до кінця використати їх у принципі неможливо. Для кожного композитора це завжди “чиста сторінка”. І залежно від свого темпераменту, естетичних уподобань, суто технічних завдань він може використовувати тут усе – від розкішного вердівського bel canto до шпрехштімера.
– Голос – носій словесного тексту, інструмент фактури, чи ви надаєте йому особливої ролі?
– Для мене це передовсім голос людської душі. Відповідно, звідси йде і трактування вокалу.
– Що більш первинне для вас – інструментальне чи вокальне мислення?
– Це залежить від того, в якому жанрі я компоную. Коли я пишу вокальну музику, я передовсім вокальний композитор.
– Які композитори мали влив на вашу вокальну творчість? У чому це проявилося?
– Верді і Пуччіні – це найбільші майстри мелодії, вони найкраще відчували людський голос, найкраще писали для нього. Це для кожного композитора найвища планка, яку ніхто не зможе
взяти.
– Ваші вимоги до поетичних текстів, на які ви створюєте вокальні твори?
– Петро Чайковський вважав, що чим гірший текст, тим кращий романс. На відміну від класика, вважаю, що текст повинен бути першим поштовхом, інспіруючим моментом. До мене приходять саме потрібні тексти, з ними й працюю.
– Чи мала вплив на компонування ваша докторська дисертація, присвячена феномену української національної музичної мови, чи це окремі ділянки?
– Це дві самодостатні лінії. Але було б неприродно, коли б я не перевіряв на своїй музиці, чи те, про що я пишу, притаманне мені.
– Чи при компонуванні перед вами не поставала дилема, кому доручити супровід для вокалу – фортепіано чи оркестру?
– Це залежить від жанрів: якщо кантата – то супроводжуватиме інструментальний ансамбль або оркестр, якщо ж вокальний цикл – тоді інакше. У мене є камерні кантати з незвичайним інструментальним складом. Наприклад, у “Мікросхемах” це цимбали, ударні та людський голос.
Розмовляв Яким ГОРАК
|
|
