Три роки у списку
КОМЕНТАР
Любко ПЕТРЕНКО
Минуло три роки відтоді, як Львів було занесено до Списку міст світової спадщини ЮНЕСКО. Час підбити якісь підсумки й визначити подальші кроки щодо перетворення Львова на центральноєвропейську перлину. А головне – визначити проблеми, які перешкоджають поступу на цьому шляху.
Зберегти вшановані ЮНЕСКО архітектурні пам’ятки Львова – завдання, яке місто цілком здатне виконати, були б лише відповідні гроші. Так вважає директор департаменту економічної політики та муніципальних ресурсів Іван Федів. На його думку, варто змінити принцип формування міського бюджету. “На території Львова збирається податків на суму півтора мільярда гривень, але нам залишається тільки 20 % від зібраного”, – бідкається пан Федів.
Трохи допомагає з грошима і ЮНЕСКО. Наприклад, цей міжнародний комітет має надати грант на лазерну реставрацію каплиці Боїмів. Такий метод застосовувався під час реставрації Тріумфальної арки в Парижі й Собору Паризької Богоматері. Але ж каплицею Боїмів не завершується перелік безцінних архітектурних пам’яток Львова. Як урятувати решту?
От якби в нас, як у Кракові, на реставраційні роботи щороку виділяли 35 мільйонів злотих, ми б не знали біди. У цьому переконаний начальник управління охорони архітектурного середовища Львова Роман Дац. А так доводиться закривати очі на свавілля у нашому місті різних бізнесменів, які надто утилітарно ставляться до спільної історичної спадщини, пробиваючи, наприклад, стіни, аби зробити входи до своїх кнайп чи крамниць. “Є люди, які діють згідно з чинним законодавством, а є й такі, які чинять самовільно, – пояснював пан Дац. – Друга проблема полягає в тому, що візуально досить важко визначити, чи в певному місці можна вибити двері, чи ні. Якщо майбутні власники кав’ярень звертаються в наше управління, ми проводимо спеціальне опрацювання з підніманням архівних документів. Я погоджуюся, є абсолютно невдалі випадки, але не можу не сказати, що не все так зле”.
Та хто б то брав на душу гріх стверджувати, що все зле? Ну, десь пропали барокові ґрати з Домініканського подвір’я, хтось закрив очі на неграмотну реставрацію будинків на площі Ринок, хтось будує посеред міста банк, який синтезує в собі елементи Колізею, Парфенону і Рейхстагу...
Але от, наприклад, вежі на Святоюрскій горі потроху демонтуються, як цього ЮНЕСКО й вимагало. А те, що справа рухається повільно, – то ж ЮНЕСКО жодних термінів і не встановлювало, а якби виділило якусь копійку на цю справу, то, як стверджує Роман Дац, їх би вже давно розібрали. Хоча існує проблема з перенесенням із цих веж передавальних пристроїв. Адже раніше планувалося перенести їх на вежу Високого Замку, проте виявилося, що й вона підлягає демонтажу, бо вже відслужила свій термін.
Зрештою, Львів заносився до списку ЮНЕСКО для того, аби засвідчити значимість та архітектурно-мистецьку вартість історичного центру не лише для нашої держави, а для всього світового співтовариства. І ми, львів’яни, мусимо бути горді вже з того – і не брати собі дурного до голови.
|
|
