Слово як зброя
КОМЕНТАР
Зоряна ІЛЕНКО
Із 7 грудня українські журналісти зможуть купувати і, відповідно, застосовувати зброю. Указ про це підписав міністр внутрішніх справ Юрій Смірнов.
Міліціонери кажуть, що поява указу зумовлена тим, що в країні все частіше фіксують злочини проти журналістів. І міністр, покликаний відповідати за безпеку всіх громадян, не вигадав нічого кращого, як дозволити окремій категорії застосовувати “окремі види зброї”. Це визначення, до речі, теж потребує пояснення. Із завтрашнього дня, показавши редакційну посвідку, можна буде купувати зброю з гумовими кулями. Принаймні тішить, що такою кулею важко вбити, хоча покалічити на все життя – запросто.
Тепер уявіть собі, як будуть виглядати прес-конференції. Репортери, з характерно відстовбурченими полами піджаків, сидітимуть перед політиками і сміливо задаватимуть гострі запитання. Деякі, з особливим почуттям гумору, час від часу легенько відхилятимуть полу – аби політик остаточно переконався, що вони в кобурі не огірки носять. Про який тиск на свободу слова тоді можна говорити?! Усе буде, як на Дикому Заході: правий той, у кого кольт.
Хвилює тільки, що журналістів у нашій країні не так багато. Їх, наприклад, менше, ніж самих міліціонерів. Навіть “об’єднавши стволи”, вони не зупинять потоку криміналу. На вулицях наших міст убивають і калічать, як правило, не запитуючи жертву, хто вона за професією. А от те, що серед журналістів, порівняно з іншими фахами, значно більше людей з психологічними проблемами, – це факт.
За вас, шановні читачі, тепер можна тільки молитися...
| 
