Фестиваль "Україна - Польща - Європа"
ЗУСТРІЧІ
|
Мар'яна Садовська - акторка, співачка, музикант. Світлина з приватного архіву
|
Мар’яну Садовську – актрису, співачку, музиканта – львів’яни пам’ятають і люблять ще з перших вистав Молодіжного театру ім. Леся Курбаса. Понад десять років тому Мар’яна покинула Львів і відтоді працює у Польщі, у знаменитому експериментальному театрі “Ґарджєніце”, а також багато подорожує світом; останній рік вона працювала у Нью-Йорку в мистецькій групі “Яра” театру “Ля МаМа”. Однак зв’язку з батьківщиною Мар’яна намагається не втрачати, тому заповзялася будувати мости між Україною і Польщею та цілою Європою загалом. І одним із таких мостів є організований нею фестиваль “Україна – Польща – Європа”, який проходить із 29 листопада до 9 грудня у Любліні та в селі Ґарджєніце, що якраз і є домівкою театру.
– Як виникла ідея фестивалю?
– Польща зараз дуже зацікавлена у розвитку відносин з Україною. Полякам Україна видається якоюсь казковою фантастичною країною, в якій усі дуже добрі, дуже щирі, відкриті і – співають. До мене постійно звертаються за порадами, куди їхати. Ось на цій хвилі добре було би відкрити очі на те, які ж ми насправді. Так виникла ідея зробити зустрічі в Ґарджєніце, в театрі, який завжди був місцем зустрічі. Наш режисер Владзімєж Станєвський говорив, що для нього то ідея будинку-корчми, будинку на роздоріжжі, до якого можна зайти, щось з’їсти і порозмовляти.
– Які мистецькі кола зустрінуться на фестивалі?
– Я вирішила запрошувати представників п’яти видів мистецтва: кіномистецтво, музика, література, прикладне мистецтво і театр. Моїм задумом було запрошувати представників так званої класики, таку еліту мистецтва, як Богдан Ступка, Ада Роговцева, Юрій Іллєнко, Валерій Шевчук – знані і поважні імена, а з другого боку – наймолодших і найцікавіших, щоби був баланс. Наприклад, якщо виставка – то це ікона, мальована на склі, якісь такі музейні речі. Наш Марцін Мровца, директор фестивалю, дуже зацікавився Катериною Білокур, нав’язав контакти з музеєм Івана Гончара. З одного боку, ми хотіли би презентувати історичні музейні речі, автентичну музику, з другого – авангард, мистецтво тих, хто черпає з народних джерел і йде далі, аж до авангардних форм, року, найбільш вивихнутих і шалених форм. Моя мрія – якомога більше різноманіття, щоби це не був винятково фольклорний чи аванградовий фестиваль.
– Яка програма фестивалю?
– Фестиваль триває 4 дні. Будуть зустрічі з Юрієм Іллєнком, майстерня, яку він проведе зі студентами, і ретроспектива його найкращих фільмів. Тоді відбудеться вечір театру танцю з Києва і Сергія Марченка (це учень відомого японського майстра пластики Тадаші Ендо). Крім того, відбудеться відкриття виставки “Українська ікона XIV – XIX ст.” . Так само дві лекції прочитають Ярослав Ґемза, директор Музею ікон у Ланьцуті і Мирослав Откович, директор реставраційного центру у Львові.
– А хто з літераторів запрошений?
– Тарас Прохасько буде презентувати свою книжку “Інші дні Анни”, що вийшла польською у видавництві “Чарне”. Вечір провадитиме видавець і культовий польський письменник Анджей Стасюк (у Львові, до речі, вийшла його книга “Дев’ять”). Дуже цікавою має бути музична програма. Вдалося запросити два колективи: з Полтавщини – з Крячківки, шестеро бабусь, про яких уже знає цілий світ, а другий колектив – з Полісся, з села Сварицевичі (це унікальне село, де збереглися старовинні обряди, троїцькі, купальські, русальні пісні). З Канади приїдуть Алексис Кохан і Юліан Китастий, четверте покоління українців у Канаді. Вони так само працюють з народною музикою, не імітуючи, не стараючись грати начебто музиканти з сіл, а трансформують народну музику в нові форми. Алексис працює з інтернаціональною групою, вони там роблять експерименти на високому рівні, її музику починає слухати не тільки українська діаспора. А Юліан має експериментальне тріо бандур; вони грають і джаз, і авангард, пишуть суперсучасні речі для бандури. На закінчення буде влаштовано великий фестин, головним чином навколо тих жінок із Полісся, те, що в Ґардженіцах називають “зґромадзенє”, зібрання, ближче до наших вечорниць.
– Чому саме в Ґарджєніце?
– Зараз мені доводиться жити поміж Німеччиною і Україною, якраз посередині і є Польща. Я маю мрію все-таки жити поміж. Ґарджєніце – якраз добре місце для зустрічей. Адже переважно фестиваль організовується таким чином: приїжджають учасники, виступають – і від’їжджають, і нема ніякого контакту з подібно мислячими творчими людьми з другого боку. Або – приїхав театр, відіграв виставу, а далі поїхав, нікого і нічого не побачивши. А мені хочеться, щоби це були зустрічі, спілкування: нехай це буде і менш масштабно, але більш по-родинному.
Розмовляла Мар’яна САВКА
|
|
