Траур за Джорджем Гаррісоном, або найспокійніший із "бітлів"
BEATLES
|
“Усе може почекати, тільки не пошуки Бога”
Джордж Гаррісон
Ця агонія тривала давно. Ще у 1997 році Джордж Гаррісон дізнався, що хворий на рак. Спочатку у нього діагностували рак горла, потім – рак легенів, а кілька місяців тому стало відомо про злоякісну пухлину мозку. В червні Гаррісон пройшов курс хіміотерапії – і йому покращало. Преса давно веде сумну статистику: “Рак мозку у Джорджа Гаррісона”, “Гаррісон продовжує боротьбу за життя”, “Хвороба прогресує”, “Гаррісон лікується в Нью-Йорку під вигаданим ім’ям”, “Операція пройшла успішно”. І от він помер, не доживши двох років до шістдесятиріччя. Помер несподівано, як несподіваною буває кожна смерть. Навіть якщо так довго з нею боротися.
Ще на самому початку “бітломанії”, коли ліверпульська четвірка була лише “групою хлопців із легкою істерією” більшість шанувальників найбільше захоплювалася саме Джорджем Гаррісоном.
Незабаром він виділився у четвірці і як музикант та геніальний соло-гітарист, а після розпаду групи почав робити сольну кар’єру. Він першим із “бітлів” випустив у 1968 році сольний альбом під назвою Wonderwall.
Джордж Гаррісон був компромісним варіантом для всіх тих шанувальниць, яким Джон Леннон здавався надто самозакоханим, а Пол Маккартні – надто м’яким (Рінго, як і більшість драмсистів, не надавався на кумира жінок). Джордж втілював чоловічу силу, стриманість, скромність і чіткий погляд на світ.
Тривалий період Гаррісон перебував у тіні дуету Леннон-Маккартні, незважаючи на те, що він був, безумовно, найбільш професійним музикантом у четвірці. Він розвивав свої здібності й використовував у своїх композиціях елементи улюблених виконавців у стилі рок та кантрі, сплавляючи все це у власний неповторний та індивідуальний стиль.
Йому з усіх “бітлів”, очевидно, найважче було давати собі раду з істеричною бітломанією середини 60-х рр. Тут йому бракувало рятівного цинізму Джона Леннона чи стоїчного спокою Рінго Старра.
Його пісні, які він з часом записував до бітлівських альбомів, завжди впізнавалися як речі Гаррісона. Потім Гаррісон зацікавився індійською музикою і почав компонувати рок з елементами цієї музики. А ще пізніше шокував усіх альбомом Electronic Sound, а трохи згодом його композиція My Sweet Lord завоювала вершини хіт-парадів...
Незважаючи на те, що пізніші його сольні альбоми вже не мали такого великого успіху, Гаррісон продовжував приваблювати увагу преси. Він давав мало інтерв’ю, майже не з’являвся на вечірках, вів замкнутий спосіб життя. Але альбом Cloud Nine (1987) довів, що він нічому не розівчився.
Між різними музичними проектами Гаррісон не забував і про своє давнє хобі – кіно. І хоча його діяльність у цьому напрямку не отримала широкого визнання й фінансового прибутку, розставити певні акценти йому таки вдалося. Зірка групи “Монті Пайтон” Майкл Палін розповів Бі-Бі-Сі, що Гаррісон дав можливість трупі зняти їхній кінохіт “Життя Браяна”.
За матеріалами закордонної преси підготувала Наталка СНЯДАНКО
Відгуки рідних і знайомих читайте у наступному числі.
|
|
