ШАНОВНА РЕДАКЦІЄ
Доброчинність несумісна з гендлярством
Прозорість – одна з необхідних умов ефективної роботи, забезпечення гарантії від зловживань, тенденційних тлумачень в діяльності будь-якої організації, навіть спецслужб. Ця загальновідома аксіома залишається в нас поза увагою при оцінці доброчинної діяльності, сама назва якої викликає певні сентименти, ілюзії. Такий стан вже породив ряд проблем, які, нагромаджуючись, можуть врешті дискредитувати і знищити цю шляхетну і необхідну сферу громадської діяльності.
Сьогодні можна з упевненістю сказати, що поруч із подвижниками, які віддають свій час, кошти для допомоги хворим, знедоленим, знаходяться і ті, які використовують доброчинність як прикриття для облаштування далеких від доброчинності справ, а часом самі провокують конфліктні ситуації, намагаються їх роздути і на цьому тлі виглядати жертвами, котрим потрібна допомога.
На жаль, таких прикладів уже не- мало.
У 1991 році з Франції надійшла велика партія ліків для колишніх політв’язнів. Коли справа дійшла до їх обліку і розподілу за призначенням, виявилось, що політв’язням виділяється тільки чверть того, що надійшло. Урешті-решт, після скандалів і спроб офіційно добитися справедливості було звільнено з роботи виконавчого директора Львівського обласного фонду допомоги репресованим, хоча, імовірно, не він був головним винуватцем. А ліки зникли, як вода у піску.
Не можна без хвилювання читати про трагічну долю і митарства Ріви Гуревич та черствість керівників доброчинного фонду “Хесед-Ар’є”, про що свого часу писалося в газеті “Шофар”. Директор програми “Патронаж” цього фонду намагався не допустити публікації скарги нещасної жінки. Як писав редактор цього часопису Б. Комський, з цією метою навіть була виготовлена фальшивка нібито з Червоного Хреста із надуманим звинуваченням Ріви Гуревич.
Приходячи до “Меморіалу” із скаргами, відвідувачі просять не називати їх прізвищ, бо за скаргу, навіть на доброчинну організацію, їх щонайменше позбавлять на певний період тієї мізерної допомоги, яка їм часом все-таки перепадає.
Недавно до рівня світової роздули проблему давнього єврейського цвинтаря в Самборі. А виникла вона через те, що там почали будівництво без оформленої належним чином документації, чого не дозволили б у будь-якій державі та покарали б винних у самовільному будівництві.
Коментуючи візит до Ізраїлю голови Держкомітету України у справах релігій В. Бондаренка, М. Фельдман у 7-му номері газети “Шофар”, за липень 2001 року, пише: “Все добре, прекрасна маркізо”. Окрім дрібниці – опору місцевої влади щодо наведення порядку на єврейських цвинтарях, встановлення пам’ятників на місцях масових розстрілів, про що неодноразово повідомляла ізраїльська преса” (переклад з рос. М. П.).
До “меморіалу” приходить літня хвора інтелігентна людина, яка намагається підправити пам’ятник на могилі матері, що на єврейській частині Янівського цвинтаря, але не може зробити це не “через опір місцевої влади”, а через те, що ніхто, в тому числі доброчинні єврейські організації, не надають їй ніякої допомоги. На цьому цвинтарі вже немало поховань потребують догляду, ремонту. Чи не доцільніше було б попрацювати в першу чергу над ними, а вже потім шукати старі цвинтарі, яких (і єврейських, і християнських) у часи радянської влади було знищено немало.
У цій потребі, яку сьогодні відчуває значна частина населення України, гуманітарна допомога відіграє важливу роль. Однак серед громадськості утвердилась думка, що немало цієї допомоги потрапляє не за призначенням, а на ринки.
Назріла потреба забезпечити прозорість діяльності доброчинних організацій. Передусім налагодити детальний облік усього, що надходить і кому конкретно виділяється. Ефективну систему контролю мали б налагодити державні органи, перед якими, згідно із законодавством, мають звітувати такі організації.
Добре було б, якби кожна доброчинна організація володіла інформацією про надходження і розмір допомоги, доступною для журналістів та зацікавлених громадян. Добро не потребує закритості та утаємничення.
Коли доброчинна допомога буде розп
|
|
