Повернення спадщини лірика і пісняра
ТАНГО
Яким ГОРАК
У музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької пройшла презентація збірки пісень Богдана Весоловського “Прийде ще час...”, видання якої, по довголітній копіткій праці, упорядкував і зредагував доцент ЛДМА ім. М. Лисенка Олександр Зелінський.
Це достойне повернення на батьківщину творчості незаслужено забутого композитора – Богдана Весоловського (1915 – 1971). Виходець з української родини, він народився у Відні, звідки сім’я незабаром повернулася до Стрия. Освіту здобув у Стрийській гімназії, а потім у Стрийській філії Вищого музичного Інституту ім. М. Лисенка. Відтак продовжив навчання у тому ж Інституті у Львові – й паралельно здобував освіту юриста в університеті. Уже в 16 років створив перші власні композиції. Музичному становленню сприяло його музикування у відомій капелі Яблонського, де він познайомився і заприятелював з Анатолієм Кос-Анатольським. 1938 року виїхав на Закарпаття і через політичні причини повернутися в Галичину вже не зміг. Захистивши докторат у Відні, виїхав до Канади, де до кінця життя працював на посаді головного редактора української редакції Канадського радіо.
На презентацію зійшлося чимало тих, хто мав змогу знати композитора особисто і спілкуватися з ним: поет Микола Петренко, музикознавець Оксана Паламарчук, Надія Кос, Остап Охримович (двоюрідний брат Б. Весоловського). Кожен із них поділився сердечними зворушливими спогадами про композитора, що перемежовувалися влучними і цікавими музикознавчими анотаціями Олександра Зелінського. З них постав образ м’якого вдачею, наскрізь ліричного за обдаруванням і талановитого митця, патріота, трагедією життя якого стала вимушена розлука з батьківщиною.
Проте найбільше про композитора говорила його музика. Творив
Б. Весоловський у легкому жанрі, він стояв біля витоків української естрадної пісні, створивши зразки, які нічим не поступаються тогочасним польським і російським шлягерам. Вальси, танго, фокстроти – жанри, здавалося б, такі далекі для української пісенності – набували під пером митця виразно українських тужливих інтонацій і завдяки професійному (хоч і простому) музичному опрацюванню справді “брали за душу”. А виконання розважальної танцювальної музики потребує надзвичайного відчуття міри, смаку, артистизму й культури почуттів, щоби не звульгаризувати ті твори, не перетворити їх на банальну сентиментальщину.
З цим завданням бездоганно впоралися Роман Вітошинський, Володимир Ігнатенко, Людмила Посікіра, Орест Сидор, Ігор Кушплер, Леся Боровець. Концертмейстер Ростислав Демчишин настільки блискуче володів ритмом танго, що лице його буквально “розцвітало” кожній пісні, яку він супроводжував, незамінним акомпаніатором був і Олександр Зелінський.
Ініціатором підготовки презентованої збірки стала дружина Богдана Весоловського, Олена, яка передала для упорядкування Олександрові Зелінському чимало публікованих у
30-х роках і неопублікованих творів
Б. Весоловського. До збірника увійшло 56 творів, із яких 24 були друковані у 30-х роках, а 27 друкуються вперше. Пасують до гарного, з огляду на поліграфію, видання й ілюстрації Мар’яни Зелінської, які походять з витонченого відчуття художницею духу і настрою публікованих пісень (сама художниця, до речі, за освітою є музикантом). Лишається тільки пошкодувати, що презентація збірки стала камерним святом, бо була зовсім не розрекламована.
|
|
