СПОКУСА МЕЛАНХОЛІЇ
МОРИКВАС
Щасливі люди – меланхоліки. Вони умудряються зберігати спокій у нашому неспокійному світі, і нічим таким їх не проймеш, не вразиш. Напевно, вони слухають по радіо тільки новини про погоду. Напевно, вони довше живуть...
Кажуть, що за минуле століття людство одержало інформації у 5 разів більше, ніж за усі попередні роки свого існування. І як від неї сховатися? Інформація стала доступною, глобальною, нав’язливою, агресивною. Гірше – вона стала щоденною нашою потребою і звичкою.
Лише кілька хвилин на світанку людина залишається собою: прислухається до себе і до світу, її серце б’ється в унісон із серцем Землі. Її настрій залежить тільки від погоди. Приблизно так, як у меланхоліків... Але вже готуючи сніданок, ви здригаєтесь від ранкових повідомлень. Радіо – неодмінний атрибут ранкової кухні. І замість того, щоб готувати каву з любов’ю, ви заварюєте її з почуттям жаху, співчуттям чи обуренням від почутого. У світі таке твориться! Твої власні проблеми: безгрошів’я, брак гарячої води тощо – маліють на тлі суцільних катаклізмів...
Поволі ми стаємо заручниками цього сучасного монстра. Ми не вміємо фільтрувати інформацію, принаймні, українські споживачі. Розповідають, що читачі “Нью-Йорк Таймс” – а це понад 100 газетних сторінок – ведуть себе таким чином: читач-економіст, наприклад, придбавши газету, читає тільки “економічну” сторінку. Все інше він тут же, біля газетного кіоску, викидає у смітник. Це – культура вузьких спеціалізацій. Ми – широкі натури, універсальні, допитливі, молоді – ми читаємо все підряд (правда, в нас немає таких великих газет).
“Хто володіє інформацією – той здобуде весь світ” – сьогодні цей лозунг став ужитковим для буквальних володарів і завойовників. А для простих смертних? Вони керуються здоровим глуздом: все знати неможливо. І не треба. Адже звичайна нормальна людина (меланхолік – меншою мірою) не просто констатує інформацію – вона на неї реагує. І навіщо їй знати, каже вона, про рейтинг мільярдерів, коли й не відрізнити їх від мільйонерів чи від “наших олігархів”? (Цікаво, як відбивається така інформація в серці голодної людини?).
Або що, крім роздратування, викликає інформація про “збоченства” світових знаменитостей, приправлена “поблажливими” місцевими коментарями? Людей ще цікавить рейтинг політиків (що свідчить про дещицю віри у соціальну справедливість). Але різні газети подають їх по-різному і в наївного, довірливого читача від цього виникає ще більше запитань...
Існують ще одні джерела інформації – народні. Їм найбільше “народ” і довіряє: з тієї причини, що тут він виступає і в ролі споживача, і в ролі автора. Народ, тобто звичайні громадяни, по-моєму, це ті, що їздять у маршрутках. Саме тут можна почути зворотну реакцію на офіційну інформацію. Тут рахують гроші, затрачені на пам’ятники, вибори, конкурси багатіїв тощо, переводять їх на задоволення насущніших наших потреб. Тут демократія. Правда, це теж деякою мірою “агресивна” інформація, бо доки ти їдеш, то мусиш слухати. І якщо ти не меланхолік, то усім переймаєшся, встрягаєш у суперечку, додаєш своїх п’ять копійок. У результаті приходиш на роботу з головою, яка аж гуде від клопотів всеукраїнського масштабу.
І яка тут уже “спеціалізація”, твоя конкретна маленька справа, коли країну треба рятувати!..
Цей надлишок інформації робить твій розум і сприйняття решти подій емоційними, спонукає до пошуків власної, індивідуальної інформації... На відкритті економічного саміту у Львові запам’яталося кілька облич. Міністра економіки (чи мучить його совість за стан нашої економіки, чи володіє він “народною” інформацією?) і єдиної жінки серед представницької чоловічої “делегації”. Ефектна блондинка у темному шкіряному плащі з теплою червоною накидкою – вольовий і відкритий погляд – ідеал ділової жінки (чи самостійна вона?)... “І навіщо це тобі? – скаже мій товариш, вроджений меланхолік, – краще подивися, який сьогодні чудовий день”. Боже, який він мудрий!..
Може, й справді варто прислухатися до пропозиції моєї нової знайомої, яка перекваліфікувалася у психотерапевта, контактера, майстра безконтактного масажу? Вона обіцяла зробити з мене меланхоліка.
Надія МОРИКВАС
|
|
