Міжнародні дебюти молодих композиторів
МУЗИКА
Яким ГОРАК
Уже стало доброю традицією фестивалю “Контрасти” один із концертів відводити творам молодих авторів-студентів, які тільки-но освоюють композиторство і формують своє творче обличчя. У створенні позитивного враження, яке справив на загал цей концерт, вагому роль відіграла суттєва деталь: цьогоріч було продемонстровано лишень 6 творів, але якісних.
Окрім львів’ян, були представлені кияни й одесити. Їхні твори об’єднував насамперед той позитивний експериментаторський дух у пошуку виконавського складу, музичної мови, форми, який необхідний і живильний для процесу творчості взагалі. Друга спільна риса полягала в тому, що ці творчі шукання стосувалися лише авангардної музичної мови, виробленої музикою ХХ століття. За кожним твором відчувалася ні на кого неподібна творча натура, яка з часом має гарні перспективи викристалізуватися в непересічну особистість.
Приємні спомини заповідала вже сама назва твору для камерного ансамблю Ганни Леонової “Тіні спогадів”. Та експресіоністична манера вислову з інтенсивним нарощуванням драматизму і буквально кінематографічною зміною драматичних спалахів скидалися не так на спогади, як на короткочасне повернення до свідомості вмираючої людини. Невже молодій авторці довелося пережити такі страшні миттєвості, щоби зафіксувати їх у своєму творі? Спадали на думку рядки із класичної новели Стефаника: “Серед своєї муки він то западався в якийсь другий світ, то виринав з нього. А той другий світ був болючо дивний”. Нагадуючи за будовою барокові цикли, фортепіанний твір югослава Мілоша Єліча “Прелюдія і бассо остінато” вирішений у різних стилістичних напрямках. В оперуванні парафоніями, витонченими (навіть екзотичними) широкофакторними гармонічними послідовностями “Прелюдія” нагадувала музичні імпресії Дебюссі. Натомість “Бассо остінато” свідчило про великий вплив однойменної п’єси Щедріна, причому не без джазових алюзій, наприклад, до відомого “Каравану” Еллінгота. Як і чимало молодих композиторів, автор у цьому творі не диференціював різні поняття – бассо остінато і незмінний супровід. Бассо остінато вимагає незмінного повторення посиленої інтонаційно та ритмічно теми, а те, що прозвучало, було, власне, незмінним супроводом – повторюваною в супроводі гармонічною ідеєю (чи послідовністю), яку, до речі, часто використовують у джазовій музиці. Олександра Федишин довела дар лаконізму та лірика-мініатюриста у трьох фортепіанних прелюдіях: “Істоти”, “Предмети”, “Наші силуети”. Незрозуміло було лише, як пов’язані назви тих прелюдій із музикою. Істоти – це живі організми, предмети – неживі речі, але не було виражено різниці між ними музичною мовою і характером. Цікаво дізнатися, чиї силуети “малювала” авторка в останній прелюдії, яка наштовхувала на філософські роздуми (існує світ ідей, а ми – лише тіні тих ідей). Миле враження залишив твір Наталії Черній “Музика суму” для віолончелі та скрипки. Незважаючи на дуже малий інструментальний склад, авторка зуміла повністю підкорити музичний простір слухача, тому твір сприймався цікаво. За музичною мовою і драматургією він дуже нагадував квартети Шостаковича, але передавав не так сум, як відчай. Рідковживане “прочитання” варіаційної форми запропонувала у творі A priori для скрипки, флейти і фортепіано Любава Сидоренко. Тему – компонент, що піддається варіаційним змінам, – авторка поставила наприкінці, після самих варіацій. Така перестановка дуже впливає на сприйняття (не відразу розумієш, чого стосуються варіації) і потребує специфічного драматургічного мислення композитора, щоби не лише забезпечити єдину послідовну лінію варіаційних змін, але й спрямувати увагу слухача в кінці на основне – на тему. Із цими нелегкими завданнями Любава впоралася.
Ефектним завершенням програми стало виконання “Варіацій контрастів” для струнного квартету і синтезатора Остапа Мануляка. Тонке відчуття виконавських засобів кожного інструмента дало можливість композитору досягти специфічних, нереальних звучань (наприклад, на початку твору, де всі струнні інструменти одночасно застосовують флажолетну техніку). Окрім того, Мануляк уміло використовував синтезатор: не зловживав його можливостями, не заміняв ним усіх інструментів ансамблю (як це дуже часто трапляється на естраді), а навпаки – ретельно та розумно доповнював і довершував звукову тканину. Ефектним також було несподіване тупцяння під час виконання – це зацікавило слухачів. Хоча, можливо, без останнього музика нічого б не втратила.
До речі, виконавці, дібрані в основному з числа студентів ЛМА ім.
М. Лисенка, під диригуванням Юрія Бервецького гідно представили творчі задуми своїх колег-композиторів. Такий ансамбль юних сил дає підстави вже в недалекому майбутньому виголосити гасло покійного А. Кос-Анатольського: “Дорогу талантам!”
|
|
