BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| АРХІВ | INDEX 23-24 ЖОВТНЯ 2001 року |

ШАНОВНА РЕДАКЦІЄ!

Пам’яті сотника Бурлаки

У № 117 “Поступу” прочитав повідомлення про вшанування пам’яті сотника Бурлаки. 1952 року у Львові демонстрували чеський фільм “Операція Б” – про сотню Бурлаки. Фільм примітивний, у стилі “совітської” кінопропаганди, але був у галичан популярним. Це перший фільм про УПА. 1962 р. я відвідав родину в місті Зелена Гура в Польщі (їх переселили з-під Сянока), і тіточний брат мене познайомив з п. Ольгою Ханас, псевдо “Офелія”, яка була в сотні Бурлаки. Пані Оля сказала, що цього фільму не бачила, але читала книжку польського історика Ярнізького “Спалена земля”. Я теж читав ту книжку. До речі, у фільмі артистка, яка грає роль Олі, зовні на неї подібна.
Бурлаку розстріляли в Ряшеві, як сотника Каміновича, котрого чехи захопили, і ще сотні упівців, яких видали полякам. Пані Оля відсиділа в тюрмі у Польщі, згодом вийшла заміж за поляка, який знущався над нею, рідний син – теж. Про це писала газета “Наше слово” (Польща). Пані Оля важко хворіла й померла.

Роман ПАНЬЧИШИН, Львів



Прирівняли Львів до Відня...

Прошу пробачити, що я, стара жінка, турбую. Дуже люблю вашу газету, постійно читаю, хоча не завжди вистачає грошей.

Я хотіла написати про те, чи Львів точно такий, як Відень. Коли чую, що наш Львів королівський і найкращий у світі, то мене “шляк трафляє” (пробачте). Прирівняли Львів до Відня. Є така приказка: “Подібна свиня на коня, тільки хвіст не такий”.

1942 року мене вивезли на роботи, я опинилася в Австрії за 24 км від Відня. Вaden bei Wien – це курортне місто, велика краса. До Відня ходив трамвай, і при першій нагоді поїхала в місто. Для мене то було щось надзвичайне і описати все неможливо, а розповісти можна багато. Одна схожість – оперний театр, але набагато більший, ніж у Львові. А ангели, а ті вершники. Маю листівку і того костелу, де похоронений Франц Йосиф, та ще багато чого. У квітні 1944 року ми їздили у Францію. Була в Парижі, але Відень мені подобається більше. Париж щось дуже темний, а Відень світліший. Дуже на нього подібний Ленінград. Вроцлав: коли ходила по нім, то мені здавалося що у Відні. Пробачте, розказати можна було б багато і цікавого, а описати все неможливо.

З повагою Іванна КІТ, Львів


Чому в Україні щороку зникає цілий Борислав?

Декілька років тому, побувавши на малій батьківщині моїх покійних батьків, я познайомився зі старим. Він любив голубів. Їсти.

Вуйко все життя пив. Дешевий самогон. Заробив цироз печінки. Хтось із лікарів чи шарлатанів сказав йому, що єдині ліки від цієї смертельної хвороби – голубине м’ясо.

Щодня він сипав їм зерно – одразу зліталася хмара голубів. Він хапав одного, міцно притискав до себе. Інші від несподіваного руху старого злітали на якусь мить, але потім знову опускалися на грішну землю і дзьобали зерно. Старий брав здобич і йшов геть, а голуби продовжували дзьобати своє зерно, ніби не помічаючи, що їхнього брата чи сестрички вже немає з ними і ніколи не буде.
Подібна екзекуція відбувалася щодня. Голуби не розлітались із резервації, облаштованої старим. Їм було добре в їхньому голубиному раю, бо щодня випадала нагода дзьобнути декілька зернин і не померти голодною смертю. А зникнення когось одного з них – це вже доля. Отже, тобі сьогодні не поталанило.

Україна живе в голубиному раю. За даними правоохоронних органів, щороку на теренах нашої держави зникає близько сорока тисяч мешканців. Отаке собі місто Борислав, у якому я живу. Аж моторошно стає: прокидаюся вранці, а місто вимерло, безслідно зникло безвісти.

Коли наприкінці травня з Бориславської спецшколи-інтернату безслідно зник дев’ятилітній Івасик Гузій, у місті нафтовиків мало хто про це знав. Після публікацій у “Поступі” та в місцевій пресі люди довідалися про цей випадок. Але ситуація не змінилася кардинально, тому що абсолютна більшість бориславців, продовжуючи жити в голубиному раю, або нічого не знає про це, або сприйняла цю інформацію просто як одну із сотень новин, які доводиться чути щодня.

Запитав у знайомих міліціонерів, хто на підвідомчій їм території зник. Дані за останні рік-два можуть дати. Далі – туман. Зниклих безвісти просто ніхто не розшукує! Ні по-справжньому, за велінням душі, ні просто тому, що цього вимагають службові обов’язки. Слідчі, що ведуть одночасно десятки справ, заглядають у папки зниклих безвісти вряди-годи.

Мабуть, досить уже говорити про низький професіоналізм наших правоохоронних органів, про їхнє патологічне невміння в буквальному розумінні цих слів працювати з населенням, робити його партнером у своїй нелегкій справі. Навпаки, у наших людей склався стереотип про правоохоронців як про злочинців і хабарників, до яких за допомогою краще не звертатися. Наша міліція – хвора, і в цьому немає нічого дивного, бо уражене недугами все суспільство.

І найбільш невиліковна хвороба – байдужість. Кожного з нас. Погодьтеся, що ви не знаєте, хто останнім часом безслідно зник у вашому місті. А рік тому? А п’ять? А десять? Такий собі голубиний рай, у якому кожний дзьобає своє зерно. І навіть не задумується над тим, що може стати наступною жертвою.

До речі, у Великобританії створено спеціальний підрозділ, який відстежує дані про тих, хто зник безвісти. Регулярно інформація про це з’являється на спеціальній сторінці в Інтернеті. Усі небайдужі можуть бачити не лише фотографії нещасних людей, а й дізнатися про їхні особливі прикмети, час і місце зникнення тощо.

Країна Туманного Альбіону прагне вирватися зі свого голубиного раю. А ми?

Анатолій ВЛАСЮК, Борислав



Соромно, але змушена пояснювати

Часто, майже щодня, доводиться мені тут, на чужині, відповідати на “колючі” запитання про Україну. Особливо тепер, після американської трагедії, кожного іноземця ніби вивчають поглядом, а тут ще й цей літак на додачу...

У такі ситуації потрапляю, звичайно ж, не тільки я. Ми коли збираємося із нашим невеличким, так звaним студентським українським братством разом, то ділимося своїми болями, і, повірте, нам усім так не хочеться ховати очі, коли заходить мова про нecпpaвeдливіcть на Батьківщині. Тому я й вирішила поділитися своїми переживаннями з Вами і, сподіваюся, що з читачем.

Як тільки британські газети The Tіmes, The Guardіan, The Іndependent чи навіть The Sun публікують свої скептичні коментарі щодо “касетного скандалу”, безцеремонного звільнення уряду, убивств журналістів, помпезного святкування 10-річчя державної Незалежності, а тепер ще й про заплутане пояснення наших стратегів (у котрих сім п’ятниць на тиждень) трагедії (за словами пана президента, не такої вже й вeликої) літака Ту-154 над Чорним морем, на мене в коледжі педагоги та деякі небайдужі студенти-британці дивляться скоса. Так як, наприклад, на мусульманку (родич їй Осама бін Ладен чи просто земляк).

Отак і на мою адресу частенько закидають толерантні й oдночасно відверті запитання на кшталт: “А це правда, що у твоїй Україні?..” Що ж, я опускаю очі додолу і щось бурмочу під ніс, вигадую пояснення. І стає так прикро за своє безсилля, бо наразі нічого не можу вдіяти супроти брехні, образ, фальшу та несправедливості.

Мої найближчі друзі зараз студіюють в українcьких, європейських і американських навчальних закладах економіку, медицину, комп’ютерні технології, міжнародні відносини, право і журналістику, і я переконана, що з-поміж нас знайдеться гідна заміна п. п. Кучмі, Ющенкові, Tимошенко, Mapчyкoві, Кузьмyку та “справедливому” представникові Феміди – Потебенькові, щoби вивecти Українy із тeмних лaбіpинтів бeзчecтя. Але для цього ми мусимо дуже добре вчитися, набути професійного і життєвого досвіду, а це означає, що мине ще добрих 10-20 років...

А сьогодні, на жаль, доводиться червоніти за, м’яко кажучи, некрасивий імідж України.

Олеся ХРОМЕЙЧУК
cтyдeнткa Oкcфopдcькoгo кoлeджy, Англія



Кредит ЄБРР для водопостачання Львова – благо чи ні?

Дискусія, що триває навколо боргів “Львівводоканалу” та діяльності депутатської комісії щодо нього, якось відтіснила розмови про очікуваний кредит Євробанку реконструкції і розвитку на модернізацію системи водопостачання Львова. Природно, що час від часу мерія загадково багатозначно згадує про цей проект, який врешті начебто розв’яже всі наші проблеми. Може, і “Водоканал” не треба буде віддавати приватним енергетикам?

І цікаво, що якось ніде немає жодної детальної інформації про цей благословенний кредит. Чому б це? Маємо приймати на віру, що все, що із Заходу, – на благо?

А оце днями читаю в “Україні молодій” (13 жовтня) про відкидання Харківською міськрадою проекту кредитування полігону твердих побутових відходів. Кредит на 20 мільйонів мав надати той самий ЄБРР. Харківські депутати, незважаючи на тиск місцевої мерії та київських чиновників, виявили здоровий глузд і спробували розібратися, якого саме кота в мішку їм пропонують.

І зараз опозиція до кредиту твердить, що (цитую за газетою) “іноземці пропонують кредит на дуже невигідних умовах, а відтак з урахуванням неминучих штрафів і процентних ставок, місту доведеться повертати суму майже удвічі більшу. ...до того ж уже зараз чиновники пропонують збільшити тарифи... і не виключено, що до таких заходів упродовж передбачуваних проектом 15 років вдаватимуться не раз”.

Інша цікава деталь. Притаманна, мабуть, і львівському проекту. “Увесь час управлінці запевняли, що саме їм довелося терпляче та наполегливо улещувати європейських банкірів. Мовляв, таких, як ми, у них – довжелезна черга, і потрапити до неї – уже величезний успіх. Очевидно, саме тому ніхто досі ретельно не переймався власне умовами запропонованої співпраці. У “позичальному” процесі є безліч нюансів, використати які в інтересах міста – безпосередній обов’язок чиновників. Але останні, схоже, слухняно прийняли запропонований варіант”.

Переконаний, що таких нюансів і у львівському проекті є безліч. Але чи врахувала їх об’єктивна експертиза – маю сумніви. Адже позичатимемо зараз, враховуючи політичну кон’юнктуру, а віддаватимуть колись уже цілком інші політики. Дай, Боже, щоби ревні патріоти Галичини.

Володимир СЕМЕНІВ, Львів



Думки різних випадкових людей

Чи не здається вам, що ця рубрика в газеті на 2-й стор. “Поступу” – думки різних випадкових людей з того чи іншого приводу – зовсім нецікава нашим читачам.

Я регулярно купую “Поступ”, і мене це вже починає денервувати. Ну яка мені справа до того, що думає пані К-цька чи пан В-ів про початок антитерористичної акції в Афганістані? Вони що – експерти з цих питань?

Краще вже спитайте на вулиці сто осіб і опублікуйте дані – буде коротше. А площу, що звільниться в газеті, віддайте на щось цікавіше, наприклад – Юзьові.

Маю надію, що ваші журналісти здатні на більше, ніж розпитувати дилетантів про кінець світу, яким він буде у їх уяві.

З повагою Ваш постійний читач В.КОЛОДІЙ, Львів

POSTUP - ПОСТУП
№161 (819),
23-24 ЖОВТНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Перші операції американських командос
·ВСЕРЕДИНІ
·Помста з підпалом?
·У Львові застрелили бізнесмена

ПОГЛЯД
·Що сталося у Москві?
·Ратуша, мерові

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·"Карпатам" потрібні готелі
·У Львові застрелили бізнесмена
·Рух "маршруток" заборонять на два дні
·Подарунок із підтекстом
·Львів знову буде освітлений

НАША СТОЛИЦЯ
·Львів виставлять на продаж
·"Загадки Міста Лева" увійшли в осінь
·Вуличне мистецтво
·Полякам смакує добре

ПОСТУП З КРАЮ
·Конвертик з бацилами
·Унсовці вже не голодують
·КРАЄВИД

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Перші операції американських командос
·Уперше вбито суддю
·Автопорушників у Британії відстежуватиме камера
·Порахунки із злочинним минулим

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·ЛАЗ можуть закрити
·Сорос каже: буде зле
·Чехи будують широку колію через Україну
·Повернення "Богдана"
·ЕКОНОВИНИ

АРТ-ПОСТУП
·Валентин Сильвестров: Музика - це політ...
·"Юрку, па-па!"
·Колекція народного живопису "Козак Мамай"

ЛИСТИ ДО ПОСТУПУ
·ПОЛЕМІКА
·ШАНОВНА РЕДАКЦІЄ!

СПОРТ-ПОСТУП
·Чемпіонат світу без страхування
·Політехніка удома - без перемог
·Іванчук і Романишин - чемпіони світу!
·В активі українок - три нагороди
·СПОРТ-БЛІЦ
·Покладок знову забиває
·Післяматчеве інтерв'ю
·Весь Мілан біля ніг Шевченка

ПОСТ-FACTUM
·у четвер у поступі
·КАЛЕНДАР
·"Молодість" збирає кінозрілість