ПОЛЕМІКА
П. Володимирові Костирку
Відповідь п. В. Костирка Buty halycanamy cy ukrajinizuvatysa i staty rosijanamy (Поступ, 25-26 вересня 2001р.) прочитав із зацікавленням. Спочатку вагався, чи продовжувати полеміку, оскільки ми, мабуть, таки не зійдемося в поглядах, так само, як ніколи не зійдеться історик-реаліст із митцем-ірраціоналістом. Але самолюбство моє може бути втішене: аргументів публікації “Полеміка з Володимиром Костирком” (Поступ, 28-29 серпня 2001р.) Ви не спростували. Натомість на користь своїх поглядів навели чимало історичних фактів, котрі нібито мають свідчити про “одвічну” ворожнечу між Києвом і Львовом.
Деякі з них не відповідають дійсності (ніби саме галицькі князі розвалили Київську Русь), деякі слід уточнити (мусульманського походження не лише козацькі шаровари, а й, скажімо, кава та шпилі готичних костелів), інші є предметом завзятих дискусій протягом десятиліть (Варшавський договір Ю. Пілсудського та С. Петлюри 1920р.), ще інші – звичайні міфи (твердження, що польські крилаті гусари були уніатами, такі свідчення я зустрічав лише у “Вогнем і мечем” Генрика Сенкевича; утім, він говорив про русинів, а не уніатів). Детальніше спростовувати Ваші свідчення – марна справа, насамперед через брак місця на шпальтах “Поступу”. А щодо Ваших закидів сучасному українському істеблішментові, то вони ще відносно невинні, і цей перелік можна продовжувати й продовжувати.
Не розумію, навіщо ображати покійного М. Шлемкевича. Вимагати від нього нестравності німецької класичної філософії – безглуздо. Дійсно, він здебільшого трактується як філософ, але принаймні ця його праця – зразок високоякісної історичної публіцистики (до речі, перевидане ще 1998 р. Василем Горинем “Галичанство” відвідувачі нещодавнього Форуму видавців просто розхапали). Цей такий нині, на жаль, потрібний жанр (бо саме завдяки публіцистиці, а не науковим працям історики доносили свої відкриття до загалу) фактично не існує.
Схильність до насамперед чуттєвого трактування світу (що само по собі взагалі не є злом) простежується і у висновках, що Ви зробили після ознайомлення з “Галичанством” М. Шлемкевича. Ця праця – апологія соборній Україні, тобто єдності у дихотомічному розмаїтті Галичини й Наддніпрянщини. Звичайно, там є терпкі слова, але не тільки на адресу галичан, а й наддніпрянців. Останні відреагували на це зовсім спокійно, натомість галичани його прокляли. У такому ж дусі оцінюєте його й Ви. Можна з ним не погоджуватись (я також не в усьому з ним згоден), але навіщо його ображати? Тим паче, що це не перешкоджає Вам використовувати цю працю для обґрунтування власної думки, буцім “галичани й українці є антиподами”?
Дивують мене також Ваші компліменти галицьким москвофілам. Як це узгодити із заголовком Вашої публікації? Чи як у “совітському” бойовику: “наші” – “развєдчікі”, “іхніє” – “шпіони”?
Ігор ЧОРНОВОЛ
Хвальна редакціє!
У числі 149-му Вашої дуже газети я прочитав повідомлення про виступ Оксани Забужко під час Форуму видавців, де згадано літературознавця Богдана Гунчака. Мене хвилює поява кожного нового імені в нашій культурі, отож дуже прошу написати більше в “Поступі” про цього таємничого вченого, який заслужив на згадку Оксани Забужко. А може, це помилка? Можливо, маєте на увазі Богдана Бойчука, Богдана Губчака, Богдана Рябчука або Богдана Кучму?
Ваш вірний слуга Богдан РУБЧАК, Чикаго
|
|
