Колекція народного живопису "Козак Мамай"
ПАРСУНИ
Ярослав КУП'ЯК
У Львівському музеї Етнографії та художнього промислу /проспект Свободи, 15) відкрито рідкісну виставку народних картин. Збірка належить Дніпропетровському історичному музею ім. Дмитра Яворницького і експонується поряд з особистими речами видатного вченого та запорозькими раритетами, предметами козацького побуту, зразками озброєння, музичними інструментами та археологічними знахідками.
Народні картини портретного жанру були досить поширеними в Україні. Живописці у такий спосіб намагалися персоніфікувати під виглядом безжурних козацьких постатей конкретні особи повстанських ватажків. Як відомо, мамаями на Подніпров’ї звали тих козаків, що в силу певних обставин набули турецьких звичаїв. Це стосується ХУІ століття, відколи територія таврійських степів підпала під вплив султанату.
Композиція полотен містить детально змальовану постать запорожця попід крислатим дубом, поряд – осідланий кінь, козацький спис, шабля та смушкова шапка, що є атрибутами воїна захисника. Сам же запорожець сидить “по-турецьки”, підібгавши ноги та грає на бандурі. Деякі дослідники, наприклад К. Широцький, В. Скаловський, вважають, що паралелі до таких композицій необхідно шукати у західному живописі. І наводять цілком переконливі докази. Проте, такі картини знані й на Сході.
Ця ж розстановка є у відомій іранській мініатюрі “Музиканти” /VII-ТХ ст./, на портреті Хосейна роботи художника Бех-Заде /кінця ХV ст./, на декількох мініатюрах рукопису ХVIII ст. великої поеми Абуль-Касима Фірдоусі “Шах-Наме”. Загалом усі компоненти картини передають місцеві умови, в яких жило степове козацтво. А це величезні простори Лівобережжя аж до Приазов`я і далі.
В основному ці картини зібрані в експедиціях XIX ст. Тоді народний живопис проникав буквально в кожну українську оселю. Але події, що знайшли відгомін у названому жанрі, ведуть у гайдамацькі роки. З історичних матеріалів “Архіву Південно-Західної Росії” видно фактичні підстави. Записані зізнання гайдамаків про смерть їх отамана Мамая. Один з гайдамаків дав свідчення “як він прийшов до Чорного лісу І751 року, де зійшовся з Мамаєм і разом з іншими козаками пішов на Польщу”. У тій місцевості поблизу Плоского і загинув у битві з царською командою отаман Мамай. Дослідний Дедяфліз також вважав Мамая гайдамацьким отаманом, історичною особою, причому вказує й на Мамаїв дуб, що росте у Васильєвському урочищі Мотрокинської дачі Чигиринського повіту. З інших джерел дізнаємося, що козак Мамай з Запорожжя у 1750 році розгромив царські команди ген. Леонтієва.
Наступником народного ватажка згодом став і Андрій Харченко, з куреня Вербаковського. Він воював по всьому Правобережжю, найбільше на Черкащині, по Холодному Яру. А нерідко водив 1 байдаки по Дніпру. Це зафіксовано, зокрема, в альбомі Деляфліза. Найпоширеніші назви картин: “Козак-бандурист”, “Козак-запорожець”, “Кримський запорожець”, “Козак-гайдамака”, “Козак-нетяга”, “Коазак-Шарпило, древній запорожець”, “Сава Чалий, іменитий”, “Козак Гордій Велегура”.
|
|
