Сьогодення музики Шостаковича
"Концертні зали Львова не можуть вмістити усіх слухачів фестивалю сучасної академічної музики ""Контрасти"""
КОНЦЕРТ
Наталя КАШКАДАМОВА
Триває фестиваль “Контрасти”. Двічі на день зустрічаються у його залах однодумці – ті, хто шукає в музиці не просто приємного відпочинку, а відповіді на болючі питання. Я не тільки впізнаю серед них примітні фігури організаторів фестивалю та його почесних гостей, чи зграйки пожвавлених студентів, але й з особливою теплотою помічаю постійних слухачів з числа львівської інтелігенції – інженерів чи лікарів, які не раз приходять сюди просто з праці, керовані не професійним обов’язком і не міркуваннями престижності, а лише глибокою внутрішньою потребою правдивої музики. Чи завжди вони знаходять її?
Серед концертів, що дозволяють впевнено відповісти “так” на поставлене питання, хочу виділити вечірню програму 8 жовтня: улюбленець львівських слухачів – дует Лідії Шутко (скрипка) та Олександра Козаренка (фортеп’яно) присвятив її 95-літтю великого композитора XX століття – Дмитра Шостаковича. Ядром програми стала Соната для скрипки і фортеп’яно – опус 134, один з пізніх творів композитора. Тут – не до “понтів”: смертельно хворий музикант стає віч на віч з прожитим життям і зважує, осмислює те, що відбулося. А відбулося чимало, бо життя безжалісно вело Шостаковича через усі трагедії, злочини, підлості й жорстокості такого багатого на це минулого ХХ-того. І митець, надзвичайно вразливий і чесний, нічого не забув, не відкинув, але й не спростив, не злегковажив. Він намагався зрозуміти це, і моральна проблема, біль його музики близькі й потрібні сьогодні тим, хто не відвертає очі, а совісно намагається розібратися у заплутаному клубку суперечностей нинішнього світу.
Виконавці вклали у відтворення сонати максимум душевних сил, всю свою майстерність і розуміння. Тут совість говорила голосом скрипки. Рідкісний, притаманний тільки Лідії Шутко, теплий, щирий тембр її звучання, по-новому освітив заглиблену в себе, похмуру мелодію першої “медитативної” частини і промовив до серця слухачів.
Згадалося: Соната присвячена Давидові Ойстраху, а Шутко – його учениця, носій автентичної традиції трактування цієї музики! Фортепіанна ж партія залишилася втіленням суворого, мужнього первня, зберігаючи стриманість у діалозі з солісткою. Вибухом активності в музиці стала друга частина, зіграна з величезною експресією. Доба катаклізмів вимагає від людини всіх сил. “Яка немовірна напруга!”– промовила старша жінка-слухачка, що сиділа поруч. А фінал... “Фінал не дає підсумкової концепції,” – пише про нього обережна дослідниця. Концепція виконавців була трагічною. І це могли б пояснити слова Козаренка: “Музика Шостаковича не хоче ( і ніколи не зможе!) ставати фактором історії: вона і сьогодні – один з найпотужніших факторів загально-артистичного дискурсу”. Тільки болючим питанням-протестом прозвучали акорди при самому кінці: “Здаватись не можна! А що ж діяти?...”
Просвітлення настрою принесла друга частина концерту – Прелюдії та Фантастичні танці. Вони були зіграні надзвичайно тонко, з виявленням різноманітних мелодійних та колористичних відтінків.
Теплота і доброта, примхливість, лукавство, гумор, спалахи несподіваної активності змінювали один одного з тією художньою логікою, яка не піддається поясненню. Тут виявилася притаманна дуету рідкісна інтуїція та здатність розгадати інтонаційні підтексти, які ховає фантазія Шостаковича – змолоду славного хитромудрими стильовими поєднаннями і комбінаціями. Тут поступово почала звучати завжди властива цим музикантам-виконавцям оптимістичність і радість музикування, що повною мірою бризнула (може й зайво для цієї програми) у “бісовому” виконанні (за участю Павла Довганя) обробка для двох скрипок і фортеп’яно: Ґавота та Іспанського танцю Шостаковича.
Маленька зала хорової капели “Дударик”, де відбувався концерт, не змогла вмістити всіх, хто хотів почути цю музику. Частина слухачів залишилася за дверима, у тому числі й шановані гості з-за кордону. Багато кому з тих, хто потрапив до зали, прийшлося стояти. Добре, що звук долинав у всі закутки, а на стінах цієї зали можна було споглядати образи...
|
|
