Анджей Нікодемович: Я є чоловік віруючий...
МАЕСТРО
|
Світлина Вікторії САДОВОЇ
|
Композитор Анджей Нікодемович родом зі Львова, хоч нині мешкає в Любліні. Польський гість уже не вперше присутній на Міжнародному музичному фестивалі “Контрасти”. Цього року, під час авторського концерту Анджея Нікодемовича, у Будинку органної та камерної музики у рамках фестивалю прозвучала його ораторія Via Сrucis (“Хресна Дорога” ), створена 1997 року на польські тексти, спеціально написані для цієї композиції Мареком Скварніцкім.
Як вже повідомляв “Поступ”, у Національному музеї у Львові відбулася знаменна зустріч композиторів сучасності, які прибули на “Контрасти” – Валентином Сильвестровим, Арво Пяртом та Анджеєм Нікодемовичем. Подаємо кілька думок Маестро Нікодемовича, висловлених під час цієї зустрічі. Гадаємо, вони збагатять наше уявлення про глибоку, всепроникаючу, несфальшовану духовність Митця, велично передану його музикою.
– Ваше ставлення до думки про те, що будь-яка музика є духовною?
– Мені здається, що кращою була б назва не музика духовна, а музика сакральна – це більш конкретне поняття. Слід розділити музику на Sacrum і profanum. Sacrum це є просто те, що святе, – і цим усе сказано.
Я не раз при якихось нагодах згадував цитату польського композитора Збігнєва Боярського. Не пригадую дослівно, але він сказав проблизно так, що все, що людина творить (це не конче мусить бути музика, це може бути будь-яка творчість), якщо це є творчість з внутрішньої потреби, потреби висловлення свого духовного змісту, – то все це є формою молитви, формою нашої розмови з Богом. Це і є Sacrum.
У більш вузькому розумінні Sacrum вже можна віднести до музики релігійної, пов’язаної з вірою. Я боюся забагато про це говорити, бо ми можемо словами висловлювати дуже гарні речі, а власна музика покаже інше. Краще менше говорити, а більше намагатися писати гарну музику.
– Ваше ставлення до авангардових музичних композиторських технік – додекафонії, сонориcтики тощо?
– Із додекафонією мене лучить, властиво, дуже короткий період. Колись, як я мешкав іще у Львові, була потреба розширення своєї музичної мови, чи виходу за рамки традиційної тональної системи й тому подібне. Саме тоді я й познайомився з додекафонією так трохи з цікавості і навіть написав низку творів з її використанням, але внутрішньо додекафонію не сприймав. Мені здавалося, що той напрямок є попросту проти натури музичної, людського слуху, що це музична комбінаторика й інженерія.
Вона, напевно, допомагає для розвитку, звільнення від традиційних зав’язувань, але щоб повністю віддатися цьому напрямкові, то я ніколи не мав до нього тяги. Так само було і з сонористикою. Я якийсь час із зацікавленням підійшов також і до сонористики, написавши кілька творів, але прийшов до висновку, що це є сліпа доріжка. Можна написати – раз, другий, третій – і досить. Це не є напрям, який створює якісь широкі можливості на майбутнє.
– Що спонукало вас до створення духовної музики ?
– Я є чоловік віруючий і від віри все це родиться. Взагалі мені здається, що всяка творчість – це не просто задумана річ, вона родиться з якоїсь природи. Пригадую, що замолоду я був дуже вразливий на природу – краєвиди автоматично викликали в мене якийсь музичний резонанс – і музика народжувалася сама по собі. Я відчував потребу якось це висловити. Щось подібне й щодо віри: я настільки все переживав і продумував... Це все десь у глибині душі сидить, тому виникає необхідність, потреба висловитися. У той момент не думаєш, чи буде хтось слухати чи ні, буде це добре чи ні – ота потреба вислову й спонукає до творчості.
Записав Яким ГОРАК
|
|
