ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
Вісті з Інтернету
Вповідав мені один кумпель, який не раз Кузьмука супроводжував під час ловів на Львівщині, жи пан Кузьмук нігди не годен був поцілити ані оленя, ані качки. Зате його підлеглі що не стрільнуть, то все в ціль. Як не у вікно, то бац – і в літака.
Була ще надія все якось замотати, замотиличити, аби дідько голову зламав. Ніц не вийшло. А тут ще й Татусько впоров таку дурницю, що цілий світ іно те й робе, що за голову хапається. Колись із приводу загибелі “Курська” Путін розродився безглуздою посмішкою, пояснюючи американському журналістові: “Ну, що з човном? Потонув”. Усі телеканали світу демонстрували цю посмішку безліч разів.
Слова нашого Татуська теж стали крилатими, як ракета: “Подивіться навколо: в світі, в Європі – помилки зустрічаються скрізь”. Мовляв, чого кіпішувати? Теж мені трагедія!
Інтернет-газета “Українська правда” вважає, що Кучма за такий коментар мав би заплатити власною політичною кар’єрою. Бо якщо помилку військових ще треба доводити, то помилка президента України очевидна.
“Що взагалі відбувається з обличчями і мовою наших лідерів, коли їх заганяють у куток трагічні обставини? – пишеться там. – Я, чесно, не розумію, чому саме в цих обставинах їм відмовляють природні людські емоції. Чому Буш не соромився своїх сліз, стоячи на руїнах у Нью-Йорку?
Припускаю, що його реакція в той момент була просто щирою. А реакція Кучми, припускаю, була нещирою. Щиро йому зараз хочеться тільки одного – щоб про трагедію з російським літаком якнайшвидше забули, а про причини дізналися якомога пізніше, а ще краще – ніколи. Це саме те, з чим пострадянські лідери, за традицією, вочевидь, тягнуть до останнього. Тому вони й виглядають в трагічних ситуаціях так непристойно: їх слова брехливі й нещирі, їх очі сухі й порожні. Їм спочатку не боляче. А потім не соромно”.
Бідний Татусько! Завше йому так справно пишуть, що він має пашталакати, а тут узяв і бовкнув від себе. Сказав, як думав, а з думками – тугувато. Ну і шок! Газета International Herald Tribune подала гнівну реакцію офіційного Ізраїлю. Прес-секретар прем’єра Ізраїлю Раанан Гіссін заявив: “Коли вбиті не є представниками твого народу, тоді, напевно, можна робити й такі академічні спостереження. Але той факт, що загинули 78 осіб, більшість з яких – ізраїльтяни, є для нас величезною трагедією”.
Слова Татуська навіть дали привід росіянам замислитися над його психічним здоров’ям. “Те, що президент України – людина, позбавлена будь-яких моральних устоїв, ні для кого не є секретом. Те, що його безпринципність у політиці переходить усілякі межі, а відверта брехня і звичка виконувати дані напередодні обіцянки з точністю до навпаки стали для нього нормою публічної поведінки, шокує, але вже ні для кого не є несподіванкою. Однак останнє висловлювання українського президента викликає сумніви в його адекватності та психічній повноцінності. Одним своїм виступом Леонід Кучма розповів про себе більше, ніж усі його недруги, які марно намагалися протягом року дискредитувати президента України”, – вважає “Время новостей”.
Елєктронні листи до Юзя
Від минулого тижня, як тільки я подав адресу своєї електронної пошти (observator@ukr.net), на мене посипалися листи з усього світу: Америка, Канада, Австрія, Польща, Англія, Чехія... І навіть із зазбручанської України. Усім дякую за пильну увагу до моїх обсервацій, за вірність нашій газеті в чужих краях – і прошу вибачення, що не маю фізичної змоги кожному персонально відповісти. Але так виглядає, що незабаром у “Поступі” з’явиться окрема сторінка – “Клюб пана Юзя” – присвячена листам читачів. Так що шкробайте.
Лист із Канади навіяв приємні спомини. Рівно рік тому я обсервував Торонто зблизька. Завдяки Інтернету мій давній дописувач Місько знову об’явився. Мушу сказати, жи мені завше приємно його листи друкувати, бо вони так писані, гейби мені хто їх з писка вийняв.
З кучками вас, пане Юзю!
Наші родовиті галичани добре собі знали, що восени, як не крути, а на кучки йде дощ. І тому вже наперед плянували, як би то так все залагодити, щоб на цей паскудний дощовий період носа з хати не висувати. Але що ві Львові правдиві галичани повиводилися, то ті посовітські, що є теперейка, за тото не хочут і чути-знати, і весь час щось вимислюють, щоб бідний нарід на дощ випровадити. Бо во, дивітьсі, пане Юзю, вже десіть востатніх літ все провадят вони день міста Львова на ті дощі. І так щороку – дурний ґой мокне, бо мовчит, а ті собі знают, що на другий рік знов піде на дощ, і далі все в кулко вертає.
Але жиби Вам, дорогий і мокрий пане Юзю, не було так зимно в мешти по тих святкуваннях, то хочу Вас потішити, жи тепер не тілько Ви їдні мусите товчися по калабанях. Є собі в Торонто вже кілька літ Український Фестиваль. Робили його завжди вліті, а згрубша то виглядало так: ту довжелезну вулицю Блюр, що переходить ціле місто, в тій частині, де найбільше українських крамниць та канцелярій, перекривали; в їднім кінци ставили сцену, посередині – українські наїдки різні, впоздовж – “кнайпу” з пивом і “Гетьманом”, і діаспора майже три дні проводила там паради, танці, концерти й дивилася на себе.
Ну, й інші канадці, котрі теж мають такі національні фестивалі, приходили подивитись, бо власне всі мають тоді нагоду походити по таких забавах і приглянутись зближча, з ким живуть в одній країні. І як то є літом, то збираються там купи народу. Та останньо вже і в Торонто назбиралося троха таких мудрих, жи надумали відзначати цьогорічний Український Фестиваль саме у вересні. А воно кучки – і в Канаді кучки. Лиє, як з відра. На відкриття пес з кулявою ногою не прийшов би. Лише небагато патрійотів з парасолями нагодилися, та й ті довго не витримали. Хто б хотів пити пиво з дощівкою?
Коли на другий день, у “мінливу з опадами” суботу, діяспорники старого і нового штибу, серед котрих є багацько зі Львова, побачили на сцені ініціятора львівських празникових дощівок Василя Куйбіду, натовп помітно оживився, почулося: “Львівський мер привіз львівську погоду”. А дощ дійсно позаливав очі не лише тим, під парасолями.
Ведуча програми “Світогляд”, яка була на цей час ведучою фестивалю, хоч і була під дахом, обізвала Куйбідою іншого “знаменитого” львів’янина, Василя Базіва, який теж чомусь опинився на сцені разом з львівським Василем. Але бойко не був би бойком, якби си дав у пугарець з пивом наплювати, і зара дав знати ведучій, жи вона ся попльонтала. Тоді вона, викручуючись із незручної ситуації, спробувала зажартувати, що коли такво помилилася, то певно пан Базів будут скоро мером. І шо, думаєте, наш бойко? Він відразу використав нагоду і пообіцяв, що раз його назвали Куйбідою, то буде з нього наступний посадник Львова, бо то ніц припадково не буває, і то є добрий знак. Бо так в горах кажут.
Так що, пане Юзю, згідно з бойківськими передбаченнями, маєте скоро дістати нового владного в місті, який, певно, вже заперестане ті “золотосєнтябрські праздніки”. А на разі сушіт свої мешти, бо ше хтозна, як там на другу восінь буде.
З шануваннячком, теж мокрий Мацько ЗАЛЬОНДИНСЬКИЙ
Адиво – маєш!
Бігме, не хтів-єм скандалу. Зацитувавши той чорнющий гумор з польського Інтернету, я хотів лише проілюструвати, як виглядає польський антисемітизм, і що українці ніколи не опускалися аж до такої цинічної ненависти. А тим часом саме українці вважаються найбільшими антисемітами. У цьому я переконався особисто, коли побував у Америці. Чому українці й інші європейські емігранти голосували за Буша? Бо за Ґора були всі євреї.
Єврейська енциклопедія визнає, що більшість світил єврейської культури походять із Галичини, але вперто ігнорує існування України, подаючи в дужках біля назв галицьких містечок не “Україна”, а “Польща”, а біля українських назв – “Росія”. Досі Хмельницького клянуть за погром, але чомусь не клянуть за такі самі погроми англійських та іспанських королів.
Ось що пише Gazeta Polska (12.11.2000): “У всіх концентраційних таборах, німці послуговувалися групами помічників, сформованих із жидів. Помічники відбирали у жертв багаж і особисті речі, стригли жінкам волосся, провадили до газових камер, потім виносили тіла, чистили місця страти, закопували і палили трупи. Спеціальні групи сортували одяг, забирали прикраси, коштовності. Есесівці тільки наглядали і власноручно виконували технічний бік справи: засипали гранули отрути, розстрілювали і вмикали печі”.
Із цього виходить, що євреї самі себе нищили? І то пишеться не в якійсь там примітивній газетці, а в солідному виданні.
Газетовий пупсик
Газета “Свобода” часто друкує досить гострі матеріали. А деколи, вдаючись до послуг не надто добросовісних журналістів, публікує і речі, далекі від дійсності, а точніше – брехливі.
Найдіяльнішим автором таких побрехеньок є якийсь Володимир Руденко зі Львова, який постачає “Свободу” своїми бздурами, а також матеріалами не здобутими особисто, а скомпільованими з львівських газет. Є в мене тиха підозра, що це нащадок колишнього редактора “Ленінської молоді” – типа з-під темної комуністично-каґебістської зірки, який з особливим натхненням у 1970-х роках вислужувався перед владою, друкуючи безліч антиукраїнських матеріалів.
Цілком можливо, що яблучко не надто далеко відкотилося, і цим пояснюється поява у “Свободі” матеріалу “Були і ми колись козаками”, де цей дописувач, пережовуючи скандал довкола премії “Львівська слава”, звинувачує Ірину Калинець у тому, що вона буцім “не відмовилася від чорноволівської премії” після своєї заяви в пресі. Правда, констатує, що пані Калинець не прийшла на вручення премій. “Мабуть, вловила деяку непевність ситуації. А може, відчула, що самій забракло отої журналістської етики і розуміння моральної відповідальності письменника-публіциста”, – робить висновок автор, недобачаючи своїм куцим комсомольським зором, що вже у самому ігноруванні церемонії вручення премій є факт відмови. Крім цього, була ще й заява на адресу ОДА, а також заява, опублікована в “Поступі”. Яких іще треба заяв, аби це дійшло до всіх імбецилів?
Але фантазія нашого писарчука не має стриму: він доводить, що пані Калинець “тепер доведеться бути лауреатом премії, яку сама ж публічно зневажила, та міркувати, як вигідно використати її мізерний грошовий еквівалент”. Дивно, що при цьому автор не розвинув теми, згадавши про тридцять срібників.
Між іншим, Руденко не самотній у своїх звинуваченнях. Тарас Батенко у “Високому замку” заздалегідь, ще до оголошення лявреатів, пригрозив, що ніколи більше не купить жодної книжки Ірини Калинець. Для нього теж чомусь було само собою зрозумілим, що пані Калинець премію таки візьме. Ну, але не взяла.
У тому ж числі “Свободи” той самий Руденко бовкнув ще кілька бздурів, пишучи про вирок над убивцями Білозора. Тут він не тільки зачепив ще раз пані Калинцеву, вигадавши, ніби вона звинувачувала суддів у необ’єктивності, хоча насправді вона звинувачувала міліцію. Але цього йому виявилося замало – і він взявся вигадувати якісь страшні антиросійські заворушення ві Львові.
Треба сказати, що ми вже мали у Львові одного такого побрехайла Дрозда, який поливав місто, у якому жив, лайном. Тепер об’явився ще один комсомольський пупсик. І теж поливає. Дивна поведінка. Навіщо жити серед людей, яких ненавидиш?
Рекляма в Юзя
Юзьо Обсерватор завдячує своїми інтернет-обсерваціями та спілкуванням зі світом винятково патріотичній акції UARNet, яка зафундувала мені таку змогу. А всі непідключені – шуруйте на Свєнціцького, 1 (тел.: 76-84-05, 76-84-01) і скоро ся підключайте. Тілько тоді побачите, що життя без Інтернету – не життя.
|
|
