проблеми свої та чужі
МЕЛЬНИК
Чи добре мати проблеми? Дивне запитання. Адже самі по собі проблеми, які чи не щодня підносить плин життя, нас не лякають. Погано ж, коли ми розпачливо безсилі перед ними й не знаємо, як дати собі раду.
Адже навіть на цвинтарі, де, як кажуть, усім уже мало б бути все одно, теж виникає чимало проблем. Щоправда, не стільки для мертвих, скільки для живих, які мусили б отим, що відійшли у світ кращий, забезпечити вічний спокій і гідне поховання.
А тим паче, у великому місті з майже мільйоном мешканців. Адже це ті самі щоденні, щомісячні, щорічні клопоти кожного львів’янина, ще й перемножені на кілька сот тисяч. До того – ще й специфічні проблеми великої метрополії, яка давно вийшла за свої природні межі і страждає від нестачі землі, води і... грошей.
Хоча грошей бракує усім. Спитайте в мерів Парижа, Нью-Йорка чи навіть у якомусь там осередку мільйонерів, як Беверлі-Гіллз. Ніхто не скаже, що бюджет їхньої самоврядної громади достатній, аби вирішити всі проблеми.
Але проблеми треба вирішувати. Хтось відтак декларує, що проблеми не існує.
“Немає людини – немає проблеми!” – казали в “совєтські” часи. Однак, заплющуючи очі чи затикаючи вуха, ми лише позбавляємо себе додаткового джерела інформації, а проблема продовжує існувати.
Наприклад, нещодавно для міського голови Львова та декого з працівників міських виконавчих органів проблема незадовільного водопостачання та неспроможність розрахуватись з енергорозподільчою компанією перетворилася на проблему тимчасової депутатської комісії, створеної для перевірки роботи МКП “Львівводоканал”. Нібито діяльність окремих членів цієї комісії, які намагались заглянути за лаштунки механізмів управління водопостачанням та водовідведенням, збору та розподілу коштів за ці послуги, стала нагальнішою для розгляду, ніж самі процеси забезпечення водою міста, що лежить на Головному європейському вододолі.
І проблему нібито вирішили, помінявши неслухняного голову тимчасової комісії на більш залежного від міського голови. А що там з водою та розрахунками за неї. Та якось уже виплутаємося. Про цілодобове водопостачання все одно ніхто не мріє, аби хоч щось булькало час від часу у кранах.
Здається, головна проблема Королівського столичного міста Львова – безвідповідальність, брак відваги приймати рішення та їх виконувати. І це на рівні як загальнодержавному, обласному, міському, районному, так і окремого підприємства чи навіть у родинному колі.
Якщо в родині чоловік (голова родини) може спихнути вирішення незручностей щоденного побуту на жінку, а сам іде на пиво, відтягуючи на кілька днів, тижнів, місяців свою участь у родинних справах, то на рівнях вищих таке відтермінування не завжди можливе. Хоча й тут знаходяться свої віртуози, які здатні роками не братися за елементарні справи, що належать до їх службових обов’язків, і при тому залишаються незамінимими урядовцями.
Скажете, що є громадська думка, громадянське суспільство, політичні партії, вільна преса! Куди вони дивляться, чому не б’ють на сполох, не піднімають громаду на вирішення важливих проблем міста і держави? Більшість з отих суб’єктів політичного життя заклопотані вирішенням власних проблем і конкуренцією поміж собою. Куди вже їм до води, робочих місць, охорони історичного середовища...
Тим паче, що на носі – вибори. Треба блокуватися, шукати союзників і покровителів, спонсорів і гроші. А вже згодом, коли треба буде розкидати по поштових скриньках свої агітки та виступати по телебаченню, тоді займатимуться пошуком гарних і переконливих відповідей на запитання своїх виборців. Дехто, може, навіть додумається запропонувати оптимальне вирішення якоїсь із проблем, принаймні на папері.
Але вибори минуть. Переможці засядуть у кабінетах, перейматимуться своїми справами, а переможені із заздрістю на них дивитимуться та чекатимуть на наступні вибори. Можливо, і вони отримають колись шанс на вирішення проблем... принаймні особистих.
Ігор МЕЛЬНИК
|
|
