Джонні Депп: Не думаю, що я жив раніше
Якби він грав роль простого хлопця, то виглядав би божевільним
ЗІРКА
|
Джонні Депп
|
Батьківство змінило Джонні Деппа. Його колишні авантюри прикрашали перші сторінки таблоїдів: розгромлені готельні номери, п’яні дебоші, романи з невловимими красунями шоу–бізнесу, серед них – Вайнона Райдер та Кейт Мосс. Так, сумно відомий голлівудський “анфан террібль” віддав своє серце одній жінці.
(???:)І хоча Лілі-Роз Мелоді Депп недостатньо стара, щоб зав’язати собі шнурівки, вона розв’язала ґудз, що прив’язував Деппа до минулого. Здобувши маму Лілі-Роз, Ванессу Параді, Депп уже не прагне шукати свій втрачений дух. Пиятика, дебоші та наркотики залишились лише у кіно. Остання роль Джонні – реальна особа, контрабандист наркотиків Джордж Джунг. Ця роль примусила Деппа подивитися і на себе самого у новому світлі.
– Як Джордж Джунг, пересічний американць, міг зробити те, що зробив: стати найпотужнішим наркодилером?
– Це зводиться до адреналіну. Він потребував його. Відчуття небезпеки стало необхідним для нього. Він ніколи не вважав себе поганим хлопцем.
І Америка, спостерігаючи за витівками Деппа, також ніколи не вважала його поганим хлопцем. Його завжди мали за одного із найталановитіших акторів, можливо, навіть найталановитішого серед свого покоління. Він усе ще курить під час інтерв’ю. Його волосся стягнуте в хвіст. Що змінилося в цьому хлопці? Ледь помітна посмішка лоскоче його губи при спогаді про доньку:
– Я не думаю, що я жив раніше. Ця дитина – єдина причина, щоб жити.
– Яким має бути фільм, щоб Ви погодилися залишити доньку і зніматися в ньому?
– Це має бути велика роль з великими режисерами, і я повинен бути зайнятим не надто довго.
– Ви розповідали про механізм раптового успіху Джунга: “Я почав робити гроші, яких ніколи не бачив у своєму житті. Все ішло одне за одним, і я не міг зупинитися”. Так само було і з Вами?
– Я ще пам’ятаю, як не міг розрахуватись за квартиру. Так що в грошах немає нічого поганого.
– Ви вникли в проблему розповсюдження наркотиків?
– Я знаю, що певні люди в уряді дозволили наркотикам проникати в країну. Дієго Дельгадо в “Кокаїні” має реальний прототип, і ця людина проголосила у 80-х про свій зв’язок із президентом США. Так що було б наївно думати, що справа лише в таких людях, як Джордж.
– Що ви хотіли б, щоб середній глядач виніс із вашого фільму?
– Я сподіваюсь, що вони зрозуміють, чому Джордж пішов таким шляхом. Він став тим, ким він не хотів стати. Я сподіваюсь: люди зрозуміють, що навіть коли в чомусь собі довго не зізнаватись, приховування цього – лише відстрочка. Ви рано чи пізно опинитесь перед демонами. І Вам буде потрібно подивитись їм в очі.
– Ви стояли перед демонами?
– Так.
– Яким був Джордж?
– Він – складний хлопець. Він не злодій і не скнара. Він дуже сильний та іронічний. І це людина з розбитим серцем.
– Він відповідає за те, що зробив, чи відчуває себе жертвою?
– Я думаю, він відчуває відповідальність. Але він жертва виховання та того тиску, який на нього чинили.
– Дуже багато стрічок зараз присвячено наркотикам. Що в цій темі так приваблює кінематографістів? Їм просто подобається досліджувати драми наркоманів, чи вони відчувають потребу прокоментувати цю проблему?
– Я не бачив “Контребанду”, але я думаю, що це дослідження проблеми. Так само, як і “Кокаїн”. Джордж продавав наркотики, бо це був його бізнес. Він заробив багато грошей і все втратив. Що чекає Джорджа, коли він вийде з в’язниці? Нічого. Його донька не хоче його знати. Він заплатив свій борг суспільству.
– Ви вважаєте, що маріхуана має бути узаконена?
– Я – не великий мудрагель, але мені здається, що маріхуана приносить менше шкоди, ніж алкоголь, який робить людей агресивними. За статистикою, алкоголь – більший вбивця. Згадайте, Ви колись чули, що хтось потрапив у аварію, бо був обкуреним, чи побив когось після кількох затяжок?
– Ваші перші враження від запропонованої ролі?
– Я злякався. А коли роль лякає, – це виклик, а виклик – це найважливіше для актора.
– Ви відвідували свого героя у в’язниці. Що Ви відчували?
– Коли за спиною зачинилося багато металевих дверей, було моторошно. Треба було звільнити кишені, а це незручно. Коли його привели, я побачив те, що сподівався побачити: звичайну людину.
Є ще одна дивна річ в кар’єрі Деппа: він, секс-символ свого покоління, майже ніколи не грав романтичних ролей. Тоді, як його приватне життя було більше схоже на мильну оперу: Шерилін Фенн, Дженніфер Грей, Вайнона Райдер, Кейт Мосс, Ванесса Параді.
Він має власний ресторан у Парижі, де ніколи не буває. Його виключили зі школи, він один із найбільш ерудованих акторів. Він так і не став рок-зіркою, але він – непоганий музикант.
Він мотається між Парижем, Лос-Анджелесом та Нью-Йорком, випиває сім, або й вісім філіжанок кави на день. Джонні клацає своїм Zippo.
– Цей звук – перший, який я пам’ятаю. Коли я був маленьким, я любив сидіти біля батька, коли той курив. Він помер, коли мені було мало років. Багато років я чекав, щоб попросити в мами татову запальничку. А коли виріс, виявилося, що вона віддала її татовому другу. Я був вбитий.
– Батько любив Вас?
– Так. Так само, як я люблю свою доньку. Коли Ванесса була вагітна, я був переконаний, що народиться хлопчик. Вона народила, мені показали дитину, я відкрив очі з думкою: Ось він, мій син, мій красень... А де його член? Знадобилося кілька хвилин, щоб я зрозумів, що трапилося.
Погляд Деппа щасливий.
Побудувавши розкішний дім у Лос-Анджелесі, Депп впевнений, що Європа – це для нього. Він говорить про простіше ставлення до знаменитостей у Франції. А крім того, там не забороняють курити.
– У Парижі, – каже він з посмішкою вбивці, – вони фактично примушують вас курити. Ну як їх можна не любити?
– Було колись так, що Ви читали сценарій і думали: “Це принесе Оскара”?
– Ні. Це не в моїх руках. Тим більше, що я ніколи не був фаворитом Кіноакадемії.
– Ви працюєте з тими самими режисерами знову і знову. Це полегшує вам життя?
– Це важко. Бо щоразу я сподіваюся, що досвід мені допоможе, але кожну роботу потрібно починати з нуля.
– Ви вередливі?
– Так. Інколи я думаю, що це – необхідна риса для акторів. Але я люблю кіно, люблю партнерів і режисерів. Я би дуже хотів ще раз попрацювати з Жульєтт Бінош.
– Ви колись хотіли би зіграти простого хлопця?
– Тобто: хлопець зустрів дівчину, хлопець втратив дівчину, хлопець знову знайшов дівчину?
– Так.
– Люди намагаються робити те, що в них добре виходить. Чому я маю робити по-іншому? Як би я грав такого хлопця, я би виглядав божевільним.
– А що з приводу “Чоловік, який плакав”?
– Я граю там цигана. Мені було цікаво використати цю роль, щоб більше довідатись про цей народ, який всі ненавидять. Нацисти навіть не збиралися відправляти їх у табори: вони хотіли їх просто вбити.
Депп гойдається на кріслі, він розлючений. Ще трохи кави і цигарок.
– Чому Ви так багато живете у Франції?
– Я можу там курити будь-де і там роблять справді добре вино.
Уривки інтерв’ю журналам Cinema та Paris Match. Підготувала Катерина СЛІПЧЕНКО
довідка
Депп Джонні (нар. 09.06.1963). Хотів стати рок-музикантом, у 1979 створив свою групу, пізніше грав на соло-гітарі в ансамблі “Кідс”. Дебютував у 1984 у фільмі “Жах на вулиці В’язів”. Грав у молодіжному серіалі “21-а вулиця” (1987), після чого і почалася слава секс-ідола, підкріплена першим місцем у сотні найсексуальніших акторів усіх часів згідно опитуванння часопису “Емпайр”. Відкрите обличчя Деппа з наївним романтичним поглядом зробило його на довгий час кумиром тінейджерів. Бунтар і аутсайдер у житті, він хотів і на екрані бачити себе у нетривіальному іміджі. Такий шанс випав йому в стрічках “Едвард Руки-ножиці” (1990) і “Ед Вуд” (1994), ліричній драмі “Дон Хуан де Марко” (1995). Але справді культовим став фільм Джима Джармуша “Мрець” (1995), де Депп зіграв ніби нове втілення на Землі англійського поета Вільяма Блейка, який подорожує в містико-екзистенціальній площині road-movie. Важко уявити на місці Деппа іншого актора і в сумному, схожому на сновидіння фільмі Еміра Кустуріци “Арізонський сон” (1993). У трилері “В останню мить” (1995) скромному бухгалтерові доводиться рятувати дочку-заручницю, він вразливий і беззахисний. Дебют Деппа в режисурі – стрічка “Хоробрий” (1997), у якій він віддав данину своєї індійської крові, але не отримав визнання в критики.
|
|
