ДИСКУРС
Відкритий лист Ірині Калинець
Шановна п. Ірино Калинець!
Маю Вам щось сказати.
Особисто я з Вами не знайомий. Проте в 1998 році в газеті “Вірую” (№ 25) була опублікована стаття “Непереложимый хрест избранничества”про взаємовідносини Ізраїлю і Церкви. Стаття викликала дискусію серед українських інтелектуалів, що розтяглася на декілька номерів. Серед відгуків були схвальні, повчальні, гострополемічні та критичні, але навіть останні були витримані в дусі поваги до мене як до людини, незважаючи на національність.
Але серед відгуків був один, що мене здивував. Річ у тому, що я, людина взагалі-то порівняно молода і невідома широким колам не те що світової, але і львівської громадськості, показаний у цьому відгуку ворогом, призвідником ледве не всього світового зла. Словом, я ледве упізнав у цьому жахливому типі самого себе, та й то тільки через прізвище, яке в нас було спільним.
Отямившись від шоку, через який час я усвідомив, що нічого страшного не сталося. Я зіткнувся всього-на-всього з явищем антисемітизму, тобто ненависті до євреїв як до нації. І тоді я зрозумів, що мій опонент, а ним були, як, напевно, уже здогадалися, саме Ви, пані Ірино, дискутував зовсім не зі мною, а із власним міфологічним уявленням про євреїв. Інакше кажучи, зі своїм найлютішим ворогом, образ якого жив у Вашій уяві. Завдяки Вам я зрозумів остаточно, що антисемітизм – це все-таки хвороба.
Тому я не маю наміру перераховувати всі Ваші жахливі обвинувачення на мою адресу. Але про одне все ж скажу: Ви завзято вішали на мене ярлик жорстокого законника (тому що, за Вашою логікою, тільки жорстокий законник міг убити Ісуса Христа). Себе ж Ви, пані Ірино, показували люблячою людей християнкою, що, без сумнівів, відхиляє закон і замість нього утверджує милість.
Я б, напевно, і не згадав би цієї давньої історії (усе ж таки три роки минуло!), якби не одна обставина. Ви, п. Ірино, виступили як громадський обвинувач у справі вбивства композитора І. Білозора. І на цьому процесі, усім зрозуміло, що аж ніяк не милості і любові вимагали для підсудних, а навпаки – найжорстокішого покарання. Адже Ви були присутні на суді для того, щоби до кримінальних обвинувачень додати ще й політичні. Тобто довести, що обвинувачені не просто били І. Білозора, але й у його особі знущалися з усієї України.
А я ось що подумав із приводу всього цього. Подумав і здивувався.
Як же швидко Ви, пані Ірино, забули про милість і любов, які декларували! Не минуло, як співається в пісні, і трьох років. А може, навіть і менше, тому що чув я, як Ви під час роботи в народній освіті були одним із лідерів у боротьбі з русифікацією у Львові.
І промайнула в моїй єврейській голові очманіла російська думка. А що було б, якби Ви, пані Ірино, не були настільки активною в боротьбі з “жидо-москальскою” змовою? Тобто із тим уявним ворогом у Вашій голові. Що, якби Ви стали справжньою носителькою милості, любові і прощення, справами довели б це, а не просто говорили? Звісно ж, стати такою непросто і нелегко. Тим більше, що Ви постраждали від радянської влади – сиділи в таборі за слушні переконання і задля майбутнього України.
І ось тепер це майбутнє настає. Ви одержали від Бога можливість творити те, за що страждали, трудитися вільно і справедливо. Тепер важливо, якими руками, із яким духом Ви трудитеся? Одна річ, коли чисті руки і совість, коли Ви піднялися над своїм приниженням і стражданням. Що можливо тільки тоді, коли виконали Христову заповідь: простили своїм ворогам і віддали весь суд над ними Богові. У цьому випадку Ваша праця – посів Вашого Слова, Ваш приклад буде творчим на благо Україні, він буде вільним від ненависті, він творитиме нову країну, нові істини, не такі, як були при “совєтах”. Якби Ви, пані Ірино, були такою!
Можливо, і Ігор Білозір був би живий, якби не підійшли до нього на “Цісарській каві” Воронов із Калініним із претензією припинити співати українські пісні. Та й узагалі не було б у них таких претензій, якби попередньо хтось не вселив їм жахливу думку: росіяни і українці – вороги, а українські пісні заважають російським і навпаки... Якби росіяни й українці жили в мирі та згоді між собою – хіба відбулась би тоді ця нещаслива бійка?
Утім, я занадто розмріявся. Усе це було б, звичайно, якби Ви, та й усі Ми, стали носіями миру, любові та прощення.
Інша річ, що Ваше серце озлобилося, ним заволоділи образа та бажання помститися. У цьому випадку Ви, пані Ірино, не втекли далеко від своїх ворогів. По суті, стали такими ж, як і вони. Тому що, як тільки настали інші часи і Ви одержали можливість із ними розрахуватися, то не втратили нагоди цим скористатися. І в цьому випадку Ви сієте вже не вільне слово і будуєте не нові відносини, а репродукуєте старі. Ведете не до свободи, а до насильства, в остаточному підсумку – до рабства, тому що залишаєтеся рабинею своїх некерованих почуттів.
Адже якщо людині (тому ж росіянину) постійно в лице кричати, що він – твій ворог, загарбник і поневолювач, “комуняка” тощо, то той дійсно колись ним і стане. Який-небудь молодий хлопець, що і комуністом ніколи не був і взагалі про жодну ідеологію не думав. А вся “провина” його в тому, що він говорить російською мовою...
І стало мені зрозуміло, що Ви, пані Ірино, зовсім не випадково стали громадським обвинувачем на тому процесі. Тому що культивування ненависті обов’язково кудись приведе: або на трибуну обвинувача, або на лаву підсудних. Краще, звичайно, – на трибуну обвинувача... Адже відомо, що напад – це кращий захист. Зручніше нападати й обвинувачувати, а не чекати, поки Вас притягнуть до відповідальності. Ну, наприклад, за розпал міжнаціональної ворожнечі. Як Ви думаєте, реально це чи ні?
Раптом хтось подумає: “Що ж це робиться? Виступає пані Ірина привселюдно, закликає всіх на барикади боротьби проти “русскоязичия”, а відповідати за її слова доводиться іншим людям? (Відповідати – у значенні “сидіти у в’язниці”. Чи то Воронову з Калініним – додатковий термін за “політику”. Чи то молодим хлопцям з організації УНА-УНСО, котрі повіривши в агітацію, поїхали “брати” Київ і сидять нині в київських в’язницях, годуючи собою місцевих тарганів.)
І цей хтось не мусить бути російськомовним або, скажімо, комуністом. Ним може виявитися який-небудь націоналіст-патріот, котрий зрозуміє, що пані Іриною рухає зовсім не любов, а звичайна ненависть-помста... А те, що він це колись зрозуміє, я не сумніваюся. Уже занадто різноманітними є плоди (результати) любові та ненависті.
Хтось бачить цю різницю вже зараз, хтось не помічає, осліплений публіцистичним словоблудством . Адже засоби масової інформації у Львові кинуться робити з Вас, пані Ірино, національного героя і рупор порятунку нації, не відаючи при цьому: куди дійсно Ви ведете і наскільки спокушуєте неокріплі душі. А самі розумієте, що з Вами діється?..
Щиро молюся за Вас і бажаю як Заступник покаяння. Прошу в єврейського Месії Ісуса Христа прощення для Вас, порятунку і розуміння.
З повагою Олександр ГРАЙЦЕР, Львів.
|
|
